Розділ «Чвара королів»

На південь поїхали живі люди, а повернуться холодні кістки. Вона подумала, що Нед мав рацію. «Його місце було в Зимосічі, він сам так казав, але чи слухала я його? Ні. Я сказала: їдь разом з Робертом, ставай його Правицею заради добра нашого дому, заради наших дітей… то я винувата, я і ніхто інший…»

— По-третє, обіручний меч мого батька на ймення Лід мусить бути доправлений мені до рук — себто сюди, до Водоплину.

Кетлін дивилася на свого брата, пана Едмура Таллі, що стояв зі скам’янілим обличчям, заткнувши великі пальці за пас із мечем.

— По-четверте, королева має наказати своєму батькові, князеві Тайвину Ланістеру, звільнити тих моїх лицарів та значкових панів, яких він полонив у битві на Зеленозубі. Щойно зазначене звільнення відбудеться, я обіцяю відпустити полонених, узятих мною в Шепітній Пущі й Трьохтабірному Бойовищі, за винятком одного лише Хайме Ланістера, який лишиться заручником, аби забезпечити належну поведінку свого батька.

Кетлін роздивилася лукаву посмішку Теона Грейджоя, питаючи себе про її зміст. Молодик мав звичку посміхатися так, наче знає якийсь таємний жарт, відомий одному йому в світі; Кетлін його посмішка ніколи не подобалася.

— І останнє. Король Джофрі та королева-намісниця мусять відмовитися від усіх прав зверхності над північчю. Віднині й довіку ми є не частиною їхньої держави, але вільним і незалежним королівством, як було за часів давно минулих. Наші володіння включатимуть в себе усі землі Старків на північ від Перешийка разом з землями, що омиваються водами річки Тризуб, її вітками та притоками від Золотого Зубу на заході до Місячних гір на сході.

— Король на Півночі! — загудів басом Великоджон Умбер, струшуючи у повітрі кулаком завбільшки зі свинячий окіст. — Старк! Старк! Король на Півночі!

Робб згорнув пергаменовий сувій.

— Маестер Виман накреслив мапу з позначенням заявленого нами кордону. Ви отримаєте таку саму для королеви. Князь Тайвин має відійти за вказані межі, припинити наскоки, плюндрування та грабунок. Королева-намісниця разом з сином повинні відмовитися від усіх зазіхань на податки, доходи або службу від моїх людей, а також звільнити моє панство та лицарство від усіх клятв на вірність, присяг, обітниць, боргів і зобов’язань перед Залізним Троном та домами Баратеон і Ланістер. На доданок Ланістери мусять надати нам десять заручників чесного роду, про особи яких ми домовимося окремо, як запоруку майбутнього миру. З заручниками будуть поводитися, як з почесними гостями, згідно їх шляхетного стану. Якщо умови цієї угоди будуть дотримані належним чином, я щороку звільнятиму двох заручників і безпечно повертатиму їх до родин.

Робб кинув згорнутого пергамена лицареві до ніг.

— Ось мої умови. Якщо королева їх дотримає, я подарую їй мир. Інакше ж…

Він свиснув, і наперед із гарчанням вибіг Сірий Вітер.

— …я подарую їй другу Шепітну Пущу.

— Старк! — знову загорлав Великоджон, і цього разу клич підхопили інші голоси. — Старк, Старк, Король-на-Півночі!

Лютововк відкинув голову назад і завив.

Обличчя пана Клеоса Фрея набуло кольору скислого молока.

— Королева отримає ваше послання, пане… ваша милосте.

— От і добре, — мовив Робб. — Пане Робіне, простежте, щоб посланцеві надали добру вечерю та чистий одяг. Він має відбути зі світанком.

— Буде зроблено, ваша милосте, — відповів пан Робін Ригер.

— То й по тому.