Розділ «Чвара королів»

Зібрання лицарів та значкових панів схилило коліна, коли Робб зібрався виходити разом з Сірим Вітром. Оливар Фрей поспішив наперед, аби прочинити двері. Кетлін вийшла слідом біч-обіч з братом.

— Ти добре впорався, — мовила вона до сина, поки вони йшли проходом від тилу палати, — хоча твоя витівка з вовком більше б личила хлопчакові, ніж королю.

Робб почухав Сірого Вітра за вухом.

— А ви бачили вираз на його обличчі, матінко? — спитав він з посмішкою на вустах.

— Я бачила тільки, як виходив геть князь Карстарк.

— Його я теж бачив. — Робб зняв королівського вінця обома руками і віддав його Оливарові. — Віднеси оце до моєї опочивальні.

— Негайно, ваша милість. — Зброєносець поспішив геть виконувати наказ.

— Ручуся, що й деякі інші пани в палаті поділяли почуття князя Карстарка, — зазначив брат Едмур. — Як можна говорити про якийсь мир, коли Ланістери розповзаються, наче пошесть і сарана, по володіннях мого батька, з’їдаючи врожай і винищуючи людей?! Кажу знову, ми маємо рушати на Гаренгол.

— Нам бракує сили, — заперечив Робб, сам похнюпившись від такої думки.

Але Едмур не вгамовувався.

— А чи прибуде наша сила, якщо ми сидітимемо тут? Військо з кожним днем дедалі меншає.

— Меншає, кажеш? А чи не скажеш заразом, хто у тому винуватий?! — трохи не визвірилася Кетлін на брата. Адже саме Едмур наполіг, щоб Робб дав дозвіл річковим панам відбути геть після свого вінчання на царство для захисту власних дідицтв. Першими пішли пан Марк Дудар і князь Карил Ванс. За ними слідом рушив князь Джонос Бракен, присягнувшись відібрати в ворога спалену руїну свого замку і поховати мертвих. А тепер і князь Язон Малістер оголосив про намір повернутися до свого стольця у Морестражі, досі милосердно проминутого війною.

— Не можна ж прохати річкове панство сидіти без діла, поки їхні ниви палять і плюндрують, а людей безжально ріжуть, — відповів пан Едмур, — але князь Карстарк родом з півночі. Якщо піде він — буде дуже погано і небезпечно.

— Я побалакаю з ним, — мовив Робб. — Він втратив двох синів у Шепітній Пущі. Хто може винуватити його за небажання вкладати мир з їхніми вбивцями… з вбивцями мого батька…

— Нове пролиття крові не поверне до нас ані твого батька, ані синів князя Карстарка, — зазначила Кетлін. — Ми мусили запропонувати мир… хоча мудріший володар висунув би м’якші умови.

— Ще м’якші? Та на них можна спати, як на перині.

Борода її сина виросла рудіша, ніж його брунатне волосся. Роббові, напевне, здавалося, що з бородою він виглядає грізнішим, більше скидається на короля… і на дорослого чоловіка. Але з бородою чи ні, він лишався п’ятнадцятирічним юнаком і прагнув помсти не менше за Рікарда Карстарка. Нелегка була справа — вмовити його висунути навіть такі умови, яка б мала не була надія, що їх схвалять у Король-Березі.

— Серсея Ланістер ніколи не погодиться зміняти твоїх сестер на пару нерідних братів. Ти мусиш розуміти — вона поверне їх тільки за свого рідного брата.

Кетлін вже казала про це синові, але останнім часом зрозуміла, що королі слухають слів далеко не так уважно, як сини.

— Я не можу звільнити Крулеріза, навіть якби хотів. Моє панство цього не стерпить.