Розділ «Чвара королів»

Варис проїхав кілька кроків і мовив:

— Може статися, є інший спосіб. Так вийшло, що покоївку при доньці пані Танди спіймали, коли вона тягала хазяйські коштовності. Якби я повідомив пані Танді, дівчина втратила б місце негайно. А доньці знадобилася б нова покоївка.

— Зрозуміло.

Тиріон одразу побачив переваги цього способу. Покоївка шляхетної панни вдягала краще вбрання, ніж мийниця на кухні, а інколи навіть якусь прикрасу. Шаї це припаде до смаку. До того ж Серсея вважає пані Танду занудною та скигливою, а Лолису — тупою коровою. Навряд чи королева часто в них гостюватиме.

— Лолиса сором’язлива і довірлива, — мовив Варис. — Вона повірить усьому, що їй скажуть. Відколи її цнота дісталася натовпові, вона боїться виходити з покоїв, тому Шая не траплятиметься нікому на очі… але перебуватиме досить близько на випадок, коли ви запрагнете її товариства.

— За Баштою Правиці спостерігають, ви знаєте незгірш мене. Серсея напевно зацікавиться, чого це покоївка Лолиси почала до мене вчащати.

— Можливо, мені вдасться привести чарівне дитя до ваших покоїв непоміченим. Заклад Чатаї — не єдиний будинок, де є приховані двері.

— Приховані двері? До моїх покоїв? — Тиріон радше обурився, ніж здивувався. Навіщо ж Маегор Лютий наказав стратити усіх будівників свого замку, якщо не для збереження його таємниць? — Та мабуть, куди нам без них. І де ж вони? У світлиці? У опочивальні?

— Друже мій, невже я мушу відкрити вам усі мої маленькі таємнички?

— Надалі вважайте їх нашими маленькими таємничками, Варисе. — Тиріон зиркнув угору на євнуха у смердючих блазенських лахах. — Якщо вже ви стали на мій бік…

— А ви ще сумніваєтеся?

— Та збавте боги. Я вірю вам сліпою вірою. — Гіркий сміх луною відбився від зачинених віконниць. — Навіть більше, ніж власним родичам. А тепер кажіть, як помер Корній Пенроз.

— Повідомляють, що викинувся з башти.

— Сам викинувся? Ніколи не повірю!

— Сторожа не бачила, щоб хтось входив до його покоїв. І згодом у них нікого не знайшли.

— Значить, убивця ввійшов раніше і сховався під ліжком, — припустив Тиріон, — або спустився з даху мотузкою. А може, вартові брешуть. Хто може знати, чи не вбили вони його самі?

— Ви, без сумніву, маєте рацію, ласкавий пане.

Лукавий голос, утім, припускав дещо інше.

— Але самі ви так не гадаєте? То як же усе сталося, прошу пана?

Довгу мить Варис не казав нічого. Чути було тільки рівний стукіт підків на бруківці. Нарешті євнух відкашлявся.