Розділ «Чвара королів»

— Ласкава пані, ви тепер знову серед своїх, у безпеці, за день шляху до братового замку. Прошу вашого дозволу поїхати.

Кетлін аніскільки не здивувалася. Незугарна молода жінка трималася осторонь впродовж цілої подорожі. Головним чином вона поралася коло коней: вичісувала шкуру, витягала камінці з підків. Шадові вона допомагала куховарити і білувати дичину, а згодом довела, що й полювати вміє не гірше за решту вояків. Все, до чого Кетлін прохала її докласти рук, Брієнна виконувала швидко і не жаліючись. Коли до неї зверталися, вона відповідала чемно, але ніколи не брала участі у подорожніх або табірних балачках, не плакала і не сміялася. Вона їхала з загоном і ночувала з загоном, але до загону начебто і не належала.

«Так само було і з Ренлі», подумала Кетлін. «На бенкеті, у бугурті, навіть у Ренліному шатрі поруч з братчиками Веселкової Гвардії. Навколо неї стоять мури, вищі за зимосіцькі.»

— Якщо ви поїдете, то куди? — спитала Кетлін.

— Назад, — відповіла Брієнна. — До Штормоламу.

— І певно, сама. — Вона не питала, бо знала.

Широке обличчя нагадувало озеро тихої води — не виказувало нічого, що відбувалося під поверхнею.

— Так.

— Ви хочете вбити Станіса.

Брієнна стиснула грубі мозолисті пальці на руків’ї свого меча. Колись цей меч належав Ренлі.

— Я заприсяглася. Дала святу і непорушну обітницю. Ви чули її самі.

— Чула, — визнала Кетлін.

Вона знала, що дівчина досі лишила при собі веселкове корзно, хоча викинула решту заплямованих кров’ю речей. Власне своє майно Брієнна кинула в таборі, коли тікала, тому змушена була вдягатися у те, що їй позичив пан Вендел Мандерлі зі своїх сакв — ніхто інший з загону не мав досить великої для неї одежини.

— Обітниць треба триматися, я згодна, та Станіс оточив себе великим військом і сторожею, що присягнулася берегти його життя.

— Його сторожі я не боюся. Ніхто з них не може зі мною рівнятися. Та й взагалі, не слід було мені тікати.

— То вас турбують чиїсь звинувачення у боягузстві? — Кетлін зітхнула. — Ви не винуваті у смерті Ренлі. Йому ви служили вірно і хоробро, та якщо бажаєте зійти за ним у могилу, то не прислужитеся цим нікому.

Кетлін простягла руку, аби втішити дівчину ласкавим дотиком.

— Я знаю, як важко…

Брієнна відкинула її долоню.

— Ніхто цього не знає!