Розділ «Чвара королів»

— Я шукаю Якена, — відповіла вона. — Йому передали послання.

Рорж запнувся. Щось дивне з’явилося в нього у очах… чи може таке бути, щоб він боявся Якена Ха-Гара?

— Шукай у лазні. Геть з дороги.

Ар’я крутнулася і втекла прудко, мов сарна. Ноги тупотіли по бруківці, аж поки не принесли до лазні. Якен знайшовся у купелі; навколо здіймалася пара, служниця лила йому на голову гарячу воду. Довге, мокре і важке волосся, з одного боку руде, а з іншого біляве, спадало плечами.

Вона підібралася до нього тихо, мов тінь, але він все одно розплющив очі.

— Вона скрадається на малих мишачих ніжках, але чоловік чує, — мовив Якен.

«Як він мене почув?», вражено спитала Ар’я себе подумки. Та він і те, здається, почув.

— Шурхіт шкіри на каменях співає чоловікові з відкритими вухами гучніше за бойовий ріг. Розумні дівчатка ходять босими ногами.

— Я маю щось переказати. — Ар’я окинула оком служницю, не знаючи, що робити. Коли та дала зрозуміти, що нікуди не піде, Ар’я схилилася вустами майже до Якенового вуха і прошепотіла, — Вис.

Якен Ха-Гар знову заплющив очі; він плавав у купелі в блаженному напівсні.

— Скажи, що чоловік прийде до їх вельможності, коли їм буде зручно.

Зненацька його рука хлюпнула на Ар’ю гарячу воду, і вона мусила відстрибнути, щоб не змокнути.

Коли Ар’я переказала Балабушкові звістку від Виса, бровар гучно залаявся.

— Ти скажи тому Висові, що мої хлопці мають справу робити! А ще скажи, що він гидкий рябий вилупок, і спершу сьоме пекло скрижаніє, ніж він побачить ще хоч ріг мого пива! Щоб мені доправив сюди барила за годину, бо інакше князеві Тайвину скажу! Отоді він затанцює!

Вис теж залаявся, коли Ар’я переказала слова броваря — звісно, без «рябого вилупка». Він пирхав, кипів, погрожував, та зрештою зібрав шістьох чоловіків і надіслав, буркочучи, віднести барила до броварні.

Вечеря того дня складалася з рідкої ячмінної юшки, заправленої морквою та цибулею, і окрайця черствого чорного хліба. Одна з жінок призвичаїлася спати у Висовому ліжку; вона отримала ще шматок зрілого блакитного сиру та крильце з того каплуна, якого Вис обіцяв зранку Ар’ї. Решту він зжер сам-один; сало з каплуна текло в нього блискучою доріжкою між чиряками у кутку рота. Він вже майже прикінчив птаха, коли підняв очі з-над миски і помітив Ар’їн погляд.

— Куно, ану ходи сюди.

На одному стегні каплуна ще лишалося темного м’яса на кілька укусів. «Згадав обіцянку», подумала Ар’я і пошкодувала, що назвала Якенові його ім’я. Вона злізла з лави і пішла до голови столу.

— Я бачив, як ти на мене дивишся. — Вис витер пальці передком її сорочки, тоді схопив за горло однією рукою і дав ляпаса іншою. — Що я тобі казав?!

Новий удар, тепер тилом долоні.