Розділ «Чвара королів»

«Якщо стратили Крулеріза, то моїм дочкам не жити.» Кетлін дала коневі остроги і пішла учвал. Гал Молен та Робін Кремінець ринули повз неї з тюгуканням до брамної башти. Варта на мурах напевно помітила їхні прапори заздалегідь, бо решітка була вже піднята.

З замку назустріч їй виїхав Едмур, якого оточували троє вірних слуг їхнього батька: череватий майстер-мечник пан Десмонд Грел, управитель Утерид Возняк та лисий дебелий сотник замкової сторожі Водоплину пан Робін Ригер. Усі троє були одного віку з князем Гостером, усі троє прожили життя на службі її батькові. «Зістарилися на його службі», усвідомила Кетлін.

Едмур мав на собі лазурово-черленого кунтуша, а під ним — жупана зі срібною рибкою. Здавалося, відколи вона поїхала на південь, він жодного разу не голився — борода буяла вогняним кущем.

— Добре, що ти повернулася цілою, Кет. Почувши про смерть Ренлі, ми злякалися за твоє життя. Ще й князь Тайвин вирушив у похід.

— Мені теж сказали. Як ся мають пан батько?

— Одного дня наче краще, наступного… — Він струснув головою. — Питався про тебе. Я не знав, що казати.

— Скоро сама до них піду, — пообіцяла вона. — Чи не було звісток зі Штормоламу, відколи помер Ренлі? Або з Лихомостя?

До подорожніх круки не прилітають, а Кетлін прагнула знати, що сталося позаду неї.

— З Лихомостя нічого. Зі Штормоламу було три птахи від каштеляна, пана Корнія Пенроза, усі з одним проханням. Станіс оточив його з землі та моря. Пан Корній обіцяє свою вірність будь-якому королю, який прорве облогу. Пише, що боїться за життя хлопчика. Чи не знаєш ти, часом, що то за хлопчик?

— Едрік Шторм, — відповіла Брієнна. — Байстрюк Роберта.

Едмур зиркнув на неї цікавим оком.

— Станіс присягнувся, що залога може піти вільно і неушкоджено, якщо залишить замок на протязі двох тижнів і віддасть хлопчика до його рук. Але пан Корній не пристав на ці умови.

«Він прирікає себе на смерть за хлопчика навіть не рідної йому крові», подумала Кетлін, а вголос спитала:

— Ти надіслав йому відповідь?

Едмур хитнув головою з боку в бік.

— Навіщо? Ми не маємо для нього помічі. Та й Станіс нам не ворог.

Заговорив пан Робін Ригер.

— Ласкава пані, чи не розкажете нам, як саме помер князь Ренлі? Ми чули всякі чудернацькі плітки.

— Кет, — додав брат, — дехто каже, що Ренлі вбила ти. Інші — що якась південська жінка.

Він затримався поглядом на Брієнні.