Розділ «Чвара королів»

— Скидається на те, що Ренлі прикро й жахливо замордували просто посеред його війська. Горлянку йому перетнули від вуха до вуха клинком, який пройшов крізь крицю та кістку, наче крізь м’який сир.

— Від чиєї руки він загинув? — спитала Серсея вимогливо.

— Чи не спадало вам колись на думку, що занадто багато відповідей — це те саме, що жодної? Мої споглядачі не завжди так високо сидять, як нам бажалося б. Коли помирає король, чутки плодяться одна за одною, наче гриби у темряві. Машталір каже, що Ренлі зарізав лицар його власної Веселкової Гвардії. Праля стверджує, що сам Станіс прокрався крізь братове військо з чарівним мечем. Кількоро піших вояків вважають, що ницу справу вчинила жінка, та не можуть погодитися, яка саме. Чи то діва, якій Ренлі дав одкоша, каже один. Чи то табірна дівка, яку привели для його втіхи напередодні битви, каже другий. А третій наважується твердити, що то була сама пані Кетлін Старк.

Королева незадоволено скривилася.

— З якого дива ви гаєте наш час на дурні плітки, що ходять світом?

— Бо за ці плітки ви щедро мені платите, ласкава королево.

— Ми платимо вам за правду, пане Варисе. Незле вам це пам’ятати, щоб мала рада раптом не поменшала ще на когось.

Варис занепокоєно захихотів.

— Ви з вашим вельможним братом залишите його милість геть без радників, якщо вчасно не спинитеся.

— Смію сказати, без кількох зайвих радницьких голів держава не пропаде, — посміхнувся Мізинець.

— Любий, дорогий мій Петире, — відповів Варис, — хіба вам не лячно, що наступним у списочку пана Правиці може виявитися ваше ім’я?

— Попереду вас, Варисе? Не смію навіть мріяти.

— Може статися, ми ще вдвох з вами послужимо присяжними братчиками на Стіні. — Варис знову захихотів.

— Ще й скоріше, ніж ви гадаєте, пане євнуше, якщо ми цієї миті не почуємо з ваших вуст щось корисне! — Очі Серсеї палали так, наче їй кортіло вдруге відрізати Варисові те, що він вже втратив.

— Чи не може то бути якась хитра витівка? — спитав Мізинець, повертаючись до справи.

— Якщо так, то просто надзвичайна, — відповів Варис. — Мене-бо вона цілком переконала.

Тиріон почув достатньо і встряг у розмову:

— Джоф відчує страшну зневіру. Він наготував для Ренліної голови таку гарненьку шпичку. Та хто б не зробив справу власноруч, мусимо припустити, що за нею стояв Станіс. Адже головний зиск отримав саме він.

Тиріонові новина втіхи не принесла. Він плекав надію, що брати Баратеони добряче понищать сили один одного у кривавому розбраті. Лікоть, розбитий телепнем, йому смикало — таке іноді траплялося за вогкої погоди. Тиріон стиснув його іншою рукою, полегшення не відчув і спитав:

— Що сталося з військом Ренлі?