Розділ «Чвара королів»

— Головна сила його піхоти лишилася стояти у Лихомості. — Варис покинув жарівницю і повернувся за стіл. — Проте більша частина панства, яке рушило з князем Ренлі до Штормоламу, перебігла до Станіса під сурми та плескання прапорів, з усім кінним лицарством.

— Б’юся об заклад, на чолі їх басували Флоренти, — мовив Мізинець.

Варис подарував йому грайливу посмішку.

— Ви б виграли ваш заклад, ласкавий пане. Князь Алестер справді схилив коліно першим. А за ним пішло й багацько інших.

— Багацько, — зазначив Тиріон, — але не всі?

— Не всі, — погодився євнух. — Серед них не було ані Лораса Тирела, ані Рандила Тарлі, ані Матіса Рябина. Та й сам Штормолам досі не здався. Його утримує пан Корній Пенроз в ім’я Ренлі, не вірячи, що його володар мертвий. Він вимагає показати йому смертні рештки свого пана, перш ніж відчинить браму. Але тіло Ренлі загадково зникло. Більше за все, його повезли геть. Адже п’ята частина Ренліного лицарства відбула з паном Лорасом, не забажавши схилитися перед Станісом. Кажуть, що Лицар Квітів оскаженів, побачивши тіло свого короля, і в гніві убив трьох інших присяжних оборонців Ренлі, поміж них Емона Кия та Робара Ройса.

«Шкода, що лише трьох», подумав Тиріон.

— Пан Лорас майже напевне прямує до Лихомостя, — вів далі Варис. — Там його сестра, Ренліна королева, а ще безліч вояків, що раптом опинилися без короля. На чий бік вони тепер стануть? Дражливе питання. Адже багато хто з них служив панам, які лишилися біля Штормоламу, а ті пани тепер належать Станісові.

Тиріон схилився уперед.

— Тут, здається мені, відкриваються певні можливості. Якщо зманити Лораса Тирела на наш бік, то і князь Мейс Тирел зі значковим панством теж не забариться приєднатися. Хай зараз вони склали мечі до ніг Станіса, але без великої любові, інакше стали б за нього ще від початку.

— Хіба їхня любов до нас більша, ніж до Станіса? — спитала Серсея.

— Аніскільки, — визнав Тиріон. — Певна річ, вони любили Ренлі, але ж Ренлі вбито. Якби ми змогли дати їм вагому причину обрати Джофрі, а не Станіса… але діяти доведеться швидко.

— Яка ж то може бути причина?

— Така, що блищить та дзеленькає, — негайно запропонував Мізинець.

Варис зацокав язиком.

— Любий Петире, чи не хочете ви сказати, що вельможних панів та зацних лицарів можна отак просто купити, наче півнів на базарі?

— Чи бували ви, пане Варисе, останніми днями на наших базарах? — спитав Мізинець. — Смію сказати, там зараз легше купити вельможного пана, ніж доброго півня. Ясна річ, панство кукурікає бундючніше за півнів, ще й ображається, коли їм до рук просто пхають гроші, наче купцям… але воно ніколи не відмовляється від належних дарунків… таких, як титули, землі, замки…

— Хабарями можна переконати кількох дрібних князьків, — мовив Тиріон, — але ж не Вирій.

— Саме так, — визнав Мізинець. — Ключ до справи — Лицар Квітів. Мейс Тирел має двох старших синів, але найбільшою любов’ю завжди дарував меншого. Зманіть його, і Вирій ваш.

«Має рацію», подумав Тиріон, а вголос сказав: