Розділ «Чвара королів»

— Навіщо боги надсилали б тобі попередження, якби ми не могли взяти їх до уваги та змінити майбутнє?

— Не знаю, — сумно відповів Йоджен.

— Якби ти був Пивотрясом, то, мабуть, сам би стрибнув до колодязя, аби тільки скінчити справу! Він мусить боротися, і Бран теж!

— Я? — Бран раптом злякався. — З чим боротися? Я теж потону?

Мейра винувато зиркнула на нього.

— Я не мала б казати…

Бран ясно бачив, що вона щось приховує.

— Ти бачив мене у зеленому сні? — занепокоєно спитав він Йоджена. — То я потонув?

— Ні, не потонув. — Йоджен з мукою вичавлював з себе кожне слово. — Я бачив чоловіка, який з’явився сьогодні. Отого на прізвисько Смердюк. Ви з братом лежали мертві коло його ніг, а він білував ваші обличчя довгим червоним ножем.

Мейра зіп’ялася на ноги.

— Якщо я піду до підземелля і встромлю йому списа у серце, то як він зможе вбити Брана?

— Варта тобі не дозволить, — мовив Йоджен. — Не пустить до нього, та й годі. Якщо ж ти скажеш їм, чому хочеш його вбити, вони не повірять.

— Я теж маю варту, — нагадав Бран. — Пивотряса, Рябого Тима, Стріху та всіх інших.

Йодженові очі кольору моху наповнилися жалем.

— Вони не зможуть його спинити, Бране. Я не бачив, чому і як, але бачив, як усе скінчиться. Я бачив вас із Ріконом у крипті, в темряві серед мертвих королів та камінних вовків.

«Ні», подумав Бран. «Ніколи.»

— Але якщо я піду… до Сірявця чи до гайворона… кудись далеко, де мене не знайдуть…

— Байдуже. То був зелений сон, Бране. А зелені сни не брешуть.

Тиріон VIII

Варис стояв коло жарівниці та грів свої пухкі руки.