Розділ «Чвара королів»

— Їх це не врятує, — відповів хлопець у зеленому.

Мейра підступила до лави коло вікна і поклала Бранові руку на плече.

— Вони не повірять, Бране. Так само, як не повірив ти.

Йоджен сів на Бранове ліжко.

— А зараз розкажи, що ти сам бачиш у снах.

Він і досі лякався, але ж присягнувся довіряти їм, а Старк на Зимосічі тримається того слова, яке дав.

— Сни бувають різні, — повільно почав він. — Вовчі сни… вони не такі погані, як решта. Я бігаю, полюю, хапаю білок. А є сни, де приходить гайворон і наказує мені літати. Інколи у тих снах є дерево. Воно кличе мене на ім’я, і мені страшно. Але найгірші сни — коли я падаю.

Він зиркнув донизу, в двір, почуваючись жалюгідно.

— Раніше ж я ніколи не падав. Лазив собі, де хотів, по дахах та стінах. Годував гав у Спаленій Вежі. Паніматка боялися за мене, та я знав, що не впаду. Але ж упав, і тепер уві сні весь час падаю.

Мейра стиснула йому плече.

— Це все?

— Та начебто.

— Варг, — мовив Йоджен Троск.

Бран витріщився на нього.

— Що?!

— Варг. Перевертень. Вовкулака. Так тебе кликатимуть, якщо дізнаються про твої вовчі сни.

Ці слова його знову налякали.

— Хто кликатиме?

— Твої власні люди. Зі страху. Дехто ненавидітиме, коли дізнається, який ти є. А дехто і вбити спробує.

Стара Мамка часом розповідала страшні байки про вовкулак та перевертнів. У тих байках вони завжди були моторошним злом.