Розділ «Чвара королів»

Тиріон хитнув головою.

— Потрібен хтось здатний не тільки переказати наші слова та привезти відповідь. Наш посланець мусить говорити за короля та раду і бути здатен владнати справу самотужки.

— Правиця говорить голосом самого короля. — Світло свічок блимало у Серсеїних очах, наче шал-вогонь. — Це буде так, наче до них приїде сам Джофрі. Та й хто впорається краще за тебе? Ти перемагаєш словами не менш вправно, ніж Хайме — мечем.

«Аж отак прагнеш випхати мене з міста, Серсеєчко?»

— Дякую за добрість, сестро, та мені здається, що матір хлопця краще годиться для облаштування його шлюбу, ніж будь-який з дядьків. До того ж ти маєш таємний хист завойовувати друзів, з яким я не смію рівнятися.

Її очі звузилися.

— Джоф має у мені потребу тут.

— Ваша милосте, пане Правице, — втрутився Мізинець, — король має потребу в вас обох. Натомість дозвольте поїхати мені.

— Вам?

«Який зиск він з цього матиме?», спитав себе Тиріон.

— Я належу до королівської ради, але не до королівської родини, тому з мене вийде поганий заручник. Я знав пана Лораса дуже добре, коли він ще жив тут, при дворі, й не дав йому жодної нагоди себе не любити. Мейс Тирел, скільки я знаю, не плекає до мене ворожості. А ще я смію лестити собі, що маю певний досвід у перемовинах.

«Він вхопив нас за яйця.» Тиріон не довіряв Петирові Баелішу і не хотів відпускати його з очей, та що йому лишалося? Йшлося про вибір між Мізинцем та ним самим. Тиріон добре розумів: щойно він залишить Король-Берег на скільки-небудь значний час, як усі його здобутки зійдуть на пси.

— Між столицею та Лихомостям подекуди палає війна, — мовив він обережно. — І можна не сумніватися, що князь Станіс надішле власних пастирів, аби зігнати докупи заблукалих овець свого брата.

— Пастирі мене ніколи не лякали. Я непокоюся тільки про овець. Та все ж добрячий супровід не завадить.

— Можу відпустити сотню золотокирейників, — мовив Тиріон.

— П’ять сотень.

— Три.

— А до них ще сорок душ: двадцять лицарів і стільки ж зброєносців. Якщо я приїду без лицарського почту, Тирели не повірять, що моє посольство має якусь вагу.

Він і справді мав рацію.

— Згода.