Розділ шостий

— Йому настав час іти. Він був самотній. Моя бабуся померла кілька років тому, а його розум втратив гостроту. Він постійно щось забував, постійно щось плутав. До речі, саме через забудькуватість та схильність до плутанини він і опинився в отих заростях.

Пані Сапсан сумно кивнула.

— Він дозволив собі постаріти.

— У якомусь сенсі йому навіть пощастило. Бо він довго не мучився перед смертю, як це часто буває зі старими людьми. Не лежав місяцями у шпиталі, прикутий до приладдя, яке підтримує життєдіяльність. — То були, певна річ, сміховинні аргументи: дідова смерть була безглуздою й жахливою, але мені здалося, що від моїх слів нам обом стає трохи легше.

Відклавши в’язання, пані Сапсан підвелася і пошкандибала до вікна. Її хода була негнучка й незграбна, наче вона мала одну ногу коротшу за другу.

Вона виглянула у двір, де гралися діти.

— Діти не повинні про це знати, — сказала вона. — Принаймні, тепер. Бо це їх лише засмутить.

— Гаразд, як скажете.

Директорка трохи постояла мовчки біля шибки, і я бачив, як здригалися її плечі. Коли ж вона знову повернулася до мене, її обличчя було спокійним.

— Що ж, пане Портман, — різко мовила вона. — Вважаю, що я вас достатньо прискіпливо розпитала. Напевне, ви теж маєте до мене кілька запитань.

— Та небагато. Десь із тисячу.

Пані Сапсан витягнула з кишені годинника і поглянула на нього.

— До вечері ми ще маємо час. Сподіваюся, його вистачить, щоби вас просвітити.

Раптом пані Сапсан замовкла і нахилила голову, немов прислуховуючись. Широкими кроками рушила до дверей вітальні, поштовхом розчинила їх. З того боку я побачив Емму. Вона сиділа, скоцюрбившись, з червоним заплаканим обличчям. Вона чула все.

— Панно Блюм! Ви що, підслуховували нас?

Емма насилу підвелася і, не в змозі стриматися, знову розплакалася.

— Виховані люди не підслуховують розмов, що не призначені…

Та Емма уже помчала з кімнати, тож пані Сапсан, так і не скінчивши свою сентенцію, пригнічено зітхнула.

— От бідолаха! Краще б вона не підслуховувала. Боюся, вона дуже вразлива в тому, що стосується вашого діда.

— Та я вже помітив. А чому? Вони були…