Розділ шостий

— Ми дивні, — відповів Мілард, злегка здивувавшись. — А ти хіба ні?

— Не знаю. Навряд чи.

— Який сором!

— Ти навіщо його відпустив? — почувся позаду нас суворий голос. Обернувшись, я побачив на порозі Емму. — Добре, я сама. — Вона схопила мотузок, яким були зв’язані мої руки. — Ходімо. Директорка готова з тобою побачитися.

Ми знову перетнули будинок, і знов у прочинені двері та з-поза диванів на нас крадькома поглядали очиці, а потім увійшли до залитої сонцем вітальні, де у кріслі з високою спинкою, яке стояло на вишуканому персидському килимі, сиділа поважного вигляду дама в мереживних рукавичках. З голови до п’ят вона була вдягнена в чорне, волосся на її голові було заколоте бездоганно круглим вузлом, а високий застібнутий комірець туго стискав її горло — вона була так само витончено охайна, як і будинок. То була пані Сапсан.

Емма вивела мене на килим, прокашлялася, привертаючи увагу, і розмірений ритм в’язальних шпиць пані Сапсан враз урвався.

— Доброго дня, — сказала дама, підводячи погляд. — Ви, напевне, Джейкоб.

Емма ошелешено витріщилася на неї.

— Звідки ви знаєте його ім…

— Мене звуть директорка Сапсан, — сказала дама, порухом пальця перериваючи Емму. — Хоча, якщо волієте, і оскільки ви ще не перебуваєте під моєю опікою, можете називати мене просто пані Сапсан. Рада, що нарешті ми познайомилися.

Пані Сапсан подала мені руку в чорній рукавичці, а коли я не зміг взяти її, щоби поцілувати, вона помітила мотузку, якою були зв’язані мої руки.

— Панно Блюм! — скрикнула вона. — що це таке?! Хіба можна так обходитися з гостем? Негайно звільніть його!

— Але ж директорко! Він шпигун, брехун та ще бозна-хто! — І, кинувши у мій бік підозрілий погляд, Емма щось прошепотіла директорці на вухо.

— Та ну, панно Блюм, — сказала директорка, дзвінко розсміявшись. — Яка дурниця! Якби той хлопець був витвором, то ви давно варилися б у його каструлі для супу. Звісно, він не хто інший, як онук Абрахама Портмана. Ви лишень погляньте на нього!

Я відчув полегшення: може, мені взагалі не доведеться виправдовуватися і пускатися в тривалі пояснення. Бо ця жінка явно на мене чекала!

Емма була заперечила, але пані Сапсан змусила її замовкнути, кинувши на неї спопеляючий погляд, від якого і листя на отих підстрижених кущах зав’януло б.

— Що ж, гаразд, — зітхнула Емма, — але потім не кажіть, що я вас не попередила. — І, кілька разів смикнувши за мотузку, вона розв’язала вузол на моїх зап’ястках.

— Ви маєте вибачити панні Блюм, — сказала директорка, коли я стояв, потираючи занімілі кисті. — У неї проявляється схильність до театральних ефектів.

— Та я встиг помітити.

Емма невдоволено скривилася.