Розділ шостий

— Ми, дивні діти, благословенно наділені навичками, яких простим людям бракує, і цих навичок та їхніх комбінацій так само безкінечно багато, як у решти людей варіацій пігментації шкіри або рис обличчя. І декотрі з цих навичок є загальними для всіх нас, наприклад, читання думок, а декотрі є досить рідкісними, наприклад, моя здатність керувати часом.

— Керувати часом? А мені здалося, що ви лише перетворюєтеся на птаха.

— Саме так, і в цьому полягає розгадка мого вміння. Бо лише птахи здатні керувати часом. Тому всі маніпулятори часу мусять мати здатність набувати форми птаха.

Пані Сапсан сказала це так серйозно, так невимушено-діловито, що я не відразу зміг вмістити її слова у моїй свідомості.

— Птахи — це мандрівники у часі? — Я відчув, як на моєму обличчі розпливлася дурнувата посмішка.

Пані Сапсан цілком серйозно кивнула.

— Однак більшість з них прослизають у майбутнє чи в минуле абсолютно випадково, ненавмисне. Зате ми, ті, хто здатен маніпулювати часовими полями цілком свідомо — і не лише заради нас самих, а й заради інших, — відомі як імбрини[5]. Ми створюємо часові контури, або ж петлі, в яких особливі люди здатні жити вічно.

— Контур, — повторив я, пригадавши наказ мого діда: «Знайди птаха у петлі». — Отже, це місце і є контуром?

— Так. Хоча вам він краще відомий під назвою «Третє вересня тисяча дев’ятсот сорокового року».

Я перехилився до неї через маленьку парту.

— Що ви хочете сказати? Що в контурі — лише оцей один день? І він повторюється?

— Повторюється знову і знову, хоча ми сприймаємо його як безперервний, інакше б не мали спогадів про останні, е-е-е, скільки там — сімдесят з гаком років, які ми тут прожили.

— Як дивно!

— Зрозуміла річ, тут, на Кернгольмі, ми вже пробули фізично ізольованими понад десять років іще до третього вересня тисяча дев’ятсот сорокового року, завдяки унікальному географічному розташуванню острова, але починаючи з тої дати нам, крім ізоляції фізичної, знадобилася ізоляція й часова.

— А чому?

— Бо інакше ми б усі загинули.

— Від бомби?

— Безперечно.

Я уставився на поверхню парти. Усе ставало на свої місця і набувало сенсу, хоча наразі лишень у загальних рисах.

— А чи існують інші контури окрім цього?