Розділ шостий

Засинаючи, я подумки полинув до дивних дітей і до того найпершого питання, яке вони мені поставили після того, як пані Сапсан відрекомендувала мене: «А Джейкоб залишиться з нами?» Тоді я подумав: «Звісно, що ні». Але чому ж ні? Якщо я кінець-кінцем не повернуся додому, то за чим мені там скучати? І що я втрачаю? Я уявив собі свій величезний будинок, моє місто, де я не мав друзів, зате мав купу лихих спогадів, абсолютно непримітне й нікчемне життя, яке мені судилося прожити і яке вже було розписане мені як маршрутна карта. І я збагнув, що мені ще ніколи не спадало на думку відмовитися від нього.