Розділ «КНИГА ТРЕТЯ Е — МС2, АБО ПАДІННЯ»

— …і він залишався, щоразу присягаючись, що це останній день, але весь час він чудово розумів: якщо він піде — ми загинемо з голоду. — Її голос заглушила юрба поліцейських, які тягли жінку до виходу. — Благословляю вас за його звільнення, ваші честі, але якщо ви покараєте його, ви, байстрюки з чорними серцями, хай ви згниєте в пеклі…

Двері захряснулися, й голос змовк.

— Викресліть це з протоколу, — мовив голова й глянув на захисника. — Якби я думав, що ви маєте якесь відношення до цього, я б розстріляв вас разом із вашим клієнтом.

В О’Брайєна був якнайневинніший вигляд: руки притиснені до грудей, голову відкинуто назад. Тільки-но він розпочав невинну заяву, як трапилося ще одне втручання. Старий чоловік виліз на одну з лав для глядачів і замахав руками, вимагаючи уваги.

— Слухайте мене всі. Справедливість має восторжествувати, і я її знаряддя. Мені треба було мовчати — хай карають невинну людину, — але я не можу. Білл — мій син, мій єдиний син; я попросив його прийти до мене в село і допомогти мені, бо я помирав від раку і хотів побачити його востаннє, та він залишився доглядати мене… — зчинилася боротьба, коли поліцейські схопили старого і виявили, що той прикував себе до лави. — Так, він доглядав мене, варив вівсянку й примушував їсти, і так гарно він робив це, що потроху я оклигав, і ось сьогодні ви бачите мене, здорову людину, я вилікувався вівсянкою із синових рук. А тепер мій син має померти, бо врятував мене. Та цьому не бувати. Візьміть моє нікому не потрібне життя замість його…

Прогуло полум’я атомного різака, і старого викинули за двері.

— Годі! Це вже занадто! — заверещав червонопикий голова і так лупонув молотком, що той зламався: він пошпурив уламки геть. — Звільнити залу суду від усіх свідків і глядачів. Рішенням суду подальший розгляд цієї справи проходитиме згідно із правилами прецеденту без заслуховування свідків і розгляду доказів, — він кинув швидкий погляд на своїх підручних, що згідно і серйозно кивали головами. — Отже підзахисний винен і його розстріляють одразу, як тільки приставлять у тир.

Члени суду вже почали відсувати стільці, щоб іти, коли голос О’Брайєна спинив їх.

— Звісно, це право суду розглядати справу таким способом, але перш ніж винести вирок, треба зачитати відповідну статтю кодексу прецедентів.

Голова зітхнув і знову сів.

— Я хотів би, щоб ви не ускладнювали справу, капітане, знаєте ж бо статути не згірш за мене. Але, якщо настоюєте — Пабло, прочитай їм.

Військовий юрист погортав важкий том у себе на столі, відмітив місце пальцем і зачитав уголос.

— Воєнний кодекс, військовий статут, параграф, сторінка і таке інше… і таке інше… так ось воно — параграф 298-В… Якщо військовослужбовець відсутній на місці служби протягом одного року, він звинувачується у дезертирстві, навіть заочно, а дезертирство карається болісною смертю.

— Здається, досить ясно. Є ще запитання? — поцікавився голова.

— Немає. Я тільки хотів би зачитати прецедент, — О’Брайєн поклав на стіл перед собою стос товстих томів і став читати з того, що був нагорі. — Слухайте: рядовий Льовеніг проти військово-повітряних сил Сполучених Штатів, Техас, 1944. Тут зазначено, що рядовий Льовеніг був відсутній без дозволу протягом чотирнадцяти місяців, після чого його знайшли у схованці на горищі над їдальнею, звідки він ночами спускався поїсти і попити, а також справити нужду. Оскільки він не залишав межі бази, його не можна було судити за самовільну відсутність чи дезертирство: він підлягав тільки дисциплінарному стягненню і то найлегшому.

Члени суду посідали на свої місця й уважно стежили за військовим юристом, який швидко гортав свої томи. Врешті він підвів голову з усмішкою на вустах — знайшов аргумент на користь суду.

— Цілком правильно, капітане, за винятком того факту, що звинувачуваний таки був відсутній на своєму місці служби, Транзитному Центрі Ветеранів, і можна говорити лише про його присутність на планеті Геліор.

— Все це абсолютно правильно, сер, — мовив О’Брайєн, хапаючи інший том і вимахуючи ним над головою. — Але на процесі Драгстед проти Корпусу квартир’єрів військово-морського флоту було узгоджено, що для зручності відправлення закону планета Геліор визначається, як місто Геліор, а місто Геліор, як планета Геліор.

— Все це без сумніву правильно, — мовив голова, — але недоречно. Усі ваші посилання не мають жодного відношення до даної справи, і я проситиму вас, капітане, припинити їх, бо у мене призначена гра в гольф…

— Ви зможете піти за десять хвилин, сер, якщо приймете два попередні прецеденти. Тоді я приводжу останній доказ — документ, підписаний адміралом флоту Мармосетом…