Розділ «КНИГА ТРЕТЯ Е — МС2, АБО ПАДІННЯ»

— Нема за що.

— Рушаймо, — мовив піхотний сержант. — Що швидше ми будемо рухатись, то більше в нас шансів пробитися.

Випадкові постріли з атомних рушниць обпалювали листя в них над головами, важкі снаряди з глухим чавканням струшували багно в них під ногами. Вони просувалися понад лінією вогню, поки стрілянина вщухла, тоді стали. Білл, єдиний не закутий ланцюгом, поповз на розвідку. Скидалося, що ворожа лінія тут не дуже укріплена, і він знайшов місце, на його погляд, найлегше для прориву. Потім він витяг з кишені міцний мотуз, знятий із однієї з коробок від солдатських раціонів.

Наклавши собі джгут вище правого коліна і міцно затягнувши його за допомогою палички, він проковтнув три таблетки. Тоді, ховаючис.ь за кущами, гукнув:

— Прямо вперед, а біля тих дерев зверніть праворуч. Гайда — бігом!

Білл біг попереду, поки перший із бранців побачив позиції своїх. А тоді, з вигуком: “Що тут таке?” — рвонувся в густі чагарі.

— Чінгери! — заволав він і сів, прихилившись спиною до дерева.

Ретельно прицілившись, Білл відстрелив собі праву ногу.

— Швидше! — закричав він і почув, як перелякані бранці метнулися крізь чагарі.

Відкинувши пістолет, він кілька разів вистрелив із гвинтівки по деревах, після чого зіпнувся на ногу. З атомної рушниці вийшов чудовий костур, за допомогою якого він міг так-сяк дибати, та й дорога була недалека. Двоє солдатів, мабуть, новачки, а то б вони не висовувалися, вискочили з укриття і допомогли йому спуститися в шанець.

— Дякую, друзі, — задихаючись мовив він і повалився на долівку. — Війна — це справжнє пекло.