Розділ «КНИГА ТРЕТЯ Е — МС2, АБО ПАДІННЯ»

— Гаразд, якого адвоката ти хочеш: чесного і дешевого чи пройду, але дорогого.

— У мене є сімнадцять тисяч. Вони приховані в такому місці, де їх ніхто не знайде.

— Треба було сказати про гроші раніше, — Убивайло закрив записник і сховав його. — Мабуть, вони підозрювали, що ти їх маєш, тому й дали тобі пластиковий ремінь і камеру з гаком. З такими грошами ти можеш найняти кращого з кращих.

— Хто він?

— Абдул О’Браєн-Коган.

— Надішли по нього.

Минуло не більше двох полумисків води з хлібом, і в коридорі пролунали нові кроки,а від холодних стін луною покотився проникливий голос.

— Салам тобі, хлопше, вірі й мені довелося шторово потрудитись, щоб потрапити сюди.

— Мене судитиме військовий трибунал, — мовив Білл маленькому, миршавому чоловікові зі звичайнісіньким обличчям, що стояв за ґратами. — Гадаю, цивільному не дозволять бути моїм адвокатом.

— Без сумніву, ландскнехте, — волею аллаха я готовий до всього. Він дістав з кишені напомаджені вуса і приклеїв собі на верхню губу. Водночас чоловічок викотив груди, і здалося, що плечі його стали ширшими, в очах з’явився металевий блиск, а риси обличчя стали по-військовому різкі.

— Радий познайомитись з тобою. Тепер ми друзі, і, хочу сказати, що не покину тебе, навіть якщо ти рядовий.

— Що сталося з Абдулом О’Браєном-Коганом?

— Я офіцер запасу імперської сутяжницької служби. Капітан А. К. О’Браєн до ваших послуг. Якщо я не помилився, йшлося про сімнадцять тисяч?

— Десять відсотків — мої, — мовив Убивайло, з’являючись наче з-під землі.

Переговори почалися й тривали багато годин. Усі троє так любили й поважали один одного і так один одному не вірили, що знадобилися складні застережливі заходи. Коли, врешті, Убивайло й адвокат пішли, у них були точні вказівки, де шукати гроші, а в Білла залишилися їхні заяви, підписані кров’ю і стверджені відбитками пальців, в яких говорилося, що вони були членами Партії й хотіли скинути імператора. Після того, як захисник і Убивайло повернулися з грошима, Білл віддав їм заяви, щойно капітан О’Брайєн підписав розписку на п’ятнадцять тисяч триста монет — повну плату за захист Білла перед Верховним військовим трибуналом. Це було зроблено у діловитій манері, так що всі троє лишились задоволені.

— Чи хочете ви заслухати мій виклад справи? — спитав Білл.

— Звісно ні, це не має жодного відношення до звинувачень, бо коли ти підписав вербувальний контракт, то тим самим зрікся усіх людських прав. Вони можуть зробити з тобою усе що завгодно. Твоя єдина перевага — те, що вони також перебувають у полоні власної системи і повинні покладатись на складний і суперечливий кодекс законів, який створювали протягом століть. Вони хочуть розстріляти тебе за дезертирство й обрали безпрограшний варіант.

— Отже, мене розстріляють!

— Можливо, але є шанс, яким ми повинні скористатись.

— Ми…? Ви збираєтесь підставити груди під половину куль?