Розділ «П’єр Буль Міст на річці Куай»

Японські солдати були теж дисципліновані й працьовиті — та ще й Сайто пригрозив постинати їм голови, якщо вони працюватимуть гірше за англійців, — отож дві бічні ділянки колії були невдовзі закінчені, бараки нового табору збудовані й заселені. Приблизно на той-таки час Рівз закінчив свій проект і передав його майорові Х’югу. Той одразу включився в роботу й скоро зумів показати, на що він здатний. Завдяки своїм організаторським здібностям, знанню людей, досвіду та вмінню якнайкраще використати робочу силу, цей колишній промисловець уже в перші дні досяг помітних результатів.

Насамперед Х’юг поділив усіх людей на окремі бригади й кожній поставив своє завдання. Одна й далі валила дерева, друга чухрала стовбури, третя тесала балки, іще одна, чи не найчисленніша, забивала палі, а всі інші зводили верхню частину мосту й укладали настил. Ще кілька бригад — Х’юг вважав їх не менш потрібними — спеціалізувалися на різних роботах: зведенні риштування, транспортуванні матеріалів, догляді за інструментом і просто допоміжних роботах, що їм підприємницька розважливість цілком слушно приділяє не менше уваги, ніж безпосередній продуктивній праці.

Як тільки виготовили достатню партію брусів і звели перші риштування, Х’юг увів у дію бригаду, призначену забивати палі. Ця робота була найважча і найневдячніша з усіх. Новоспечені мостобудівники не мали ніяких механізмів, і їм лишалося тільки працювати так само, як працювали японці, тобто бити по головці палі тягарем, аж поки вона міцно сідала в річкове дно. Падала така баба з височини восьми-десяти футів, потім її піднімали вгору з допомогою системи линв та блоків, вона знову падала вниз і так без кінця. Грунт був твердий, і за кожним ударом паля заглиблювалася ледь-ледь. Це була виснажлива й відчайдушна праця. Наслідків її майже не було видно, а все це скупчення голих людей, що раз по раз тягли й відпускали линву, дуже нагадувало понуру рабську працю. Командувати цією бригадою Х’юг доручив одному зі своїх найкращих молодших офіцерів, лейтенанту Харперові, чоловіку енергійному, здатному, як ніхто, захопити людей роботою, задаючи своїм гучним голосом потрібний ритм. Завдяки його запалові ця каторжна праця виконувалася з ентузіазмом, і невдовзі перед здивованими очима японців до лівого берега, розтинаючи течію, простяглися чотири паралельні ряди підпор. Коли було забито першу палю, Кліптон сподівався, що це стане приводом до якоїсь урочистої церемонії, але побачив лише кілька дуже простих символічних жестів. Полковник Ніколсон задовольнився тим, що сам ухопив линву копрової баби й допомагав тягти її при десяти ударах, подаючи цим особистий приклад.

Як тільки ця бригада зробила достатній заділ, Х’юг кинув велику кількість людей на зведення верхньої основи залізниці. За ними йшли ті, хто мав прокладати саме полотно з широкими коліями та огорожею. Різні інші роботи були так скоординовані між собою, що надалі все будівництво посувалося з бездоганною математичною точністю.

Тому, хто байдужий до деталей і захоплюється лише загальними обрисами, спорудження мосту, напевне, здалося б цілком природним безперервним процесом. Подібне уявлення склалось і в полковника Ніколсона. Він залюбки стежив за поступовим утіленням у життя накресленого плану й легко заплющував очі на дрібну каторжну працю. Його надихав лише спільний здобуток, що був для нього символом безнастанних зусиль та величезного досвіду, накопиченого протягом століть нацією, яка поступово піднеслася до вершин цивілізації.

У такому ж світлі іноді бачив міст і Рівз. Він зачаровано спостерігав, як виростає над гладінню річки зграбна споруда, невпинно тягнеться до протилежного берега й водночас ширшає, як велично вписує в тривимірний простір форму втіленого людського задуму, як матеріалізує тут, біля мальовничого таїландського підгір’я його власну плідну творчу працю.

Полковник Сайто і сам зрештою скорився магії дива, яке щоденно розгорталося перед ним. Хоч яких він докладав зусиль, проте не міг приховати свого подиву та захоплення. І його подив був цілком природний. Як слушно сказав про Сайто полковник Ніколсон, той ще не пізнав таїн західної цивілізації і, головне, не перейнявся ними, отож не міг збагнути, якою мірою лад в організації будівництва, усі ті мислені, а потім уже перенесені й на папір підрахунки, вміла координація людських зусиль сприяють плідній праці і прискорюють її перебіг. Як зміст, так і доконечність цієї попередньої роботи завжди залишаться незбагненними для примітивного розуму.

Що ж до Кліптона, то він остаточно переконався, який був наївний попервах і як несправедливо висміював застосування західних методів у будівництві мосту на річці Куай. Вроджене чуття об’єктивності й щире сумління ніби зняли йому з очей полуду, і він мусив визнати, що методи цивілізованого світу і в цьому разі дали незаперечні результати. А визнавши це, почав узагальнювати і дійшов висновку, що вони завжди ефективні й завжди приводять до успіху, отож критика на їх адресу неправдива. Сам же він, як і багато хто до нього, дав спокусити себе найнікчемнішому з демонів — демонові пустого зубоскальства.

Міст з кожним днем виростав і кращав. Незабаром він досяг середини річки, потім потягся до протилежного берега. І тут усім стало ясно, що його буде закінчено ще до строку, встановленого вищим японським командуванням, і що він анітрохи не затримає звитяжної ходи завойовницької армії.

Частина третя

1

Джойс нахильці випив подану йому склянку горілки. Стомлива подорож ніяк не позначилась на ньому. Він був свіжий, і очі його блищали. Він ще не скинув з себе чудернацького сіамського вбрання, в якому Шірс з Варденом ледь упізнали його, як уже почав викладати найважливіші наслідки своєї місії.

— Сер, операція реальна, я певен того. Буде важко, тут не треба плекати ілюзій, але вона можлива й, безумовно, виправдає себе. Ліс там густий. Річка широка. Береги в тому місці стрімкі. Міст, можна сказати, висить над прірвою. Витягти звідти ешелон, коли він завалиться, можна буде тільки з допомогою складної техніки.

— Почніть від самого початку, — зупинив його Шірс. — Чи, може, ви хочете спершу прийняти душ?

— Я не стомився, сер.

— Облиште його, хай розказує, — пробурчав Варден. — Хіба ви не бачите, що йому більше кортить вибалакатись, ніж відпочити?

Шірс осміхнувся. Було видно, що їм обом нетерпеливилось — Джойсові розповідати, а Варденові слухати. Всі троє зручніше повсідалися перед картою. Варден, завжди уважний до інших, подав молодшому колезі ще одну склянку. На другій половині хижі кілька мешканців хутора оточили двох сіамських партизанів, що ходили з Джойсом за провідників і тепер сиділи на долівці й відпочивали. Ті притишеними голосами розповідали про свої пригоди і схвально говорили про те, як поводився білий, якого вони супроводили.

— Дорога нелегка, сер, — розпочав Джойс. — Три ночі походу крізь джунглі, та ще й якими стежинами! Але партизани показали себе молодцями. Привели мене, як і обіцяли, на самісінький вершечок гори на лівому березі річки. Звідти видно всю долину, табір і міст. Чудовий спостережний пункт!

— Сподіваюсь, вас не помітили?

— Ніякого ризику, сер. Ішли ми тільки вночі, і пітьма була така, що я весь час мусив триматися за плече провідника. А вдень зупинялись у такій хащі, що туди не добувся б жоден сторонній. Взагалі, місцевість там доволі дика, і наші перестороги були, напевно, зайві. За всю дорогу не трапилося ні одної живої душі.