Розділ «П’єр Буль Міст на річці Куай»

Рівз був не з тих, хто, цілковито захопившись попередніми приготуваннями, може без кінця відкладати період реалізації і чия енергія поглинута теоретичними міркуваннями на шкоду практичному втіленню планів. Він ніколи не втрачав грунту під ногами. Коли б і виявилося, що він надміру прагне суто теоретичної досконалості й оповиває свій міст туманом абстрактних цифр, полковник Ніколсон одразу скерував би його на правильний шлях. Адже він був з тих командирів, які завдяки своєму почуттю реальності ніколи не випускають з уваги ні головної мети, ні засобів, що їх мають у своєму розпорядженні, і вміло підтримують у своїх підлеглих гармонійну рівновагу між теорією і практикою.

Полковник дав згоду на попередню розвідку з умовою, що її буде проведено швидко. Він також дуже схвально оцінив увесь проект і попросив детально пояснити, в чому полягали нові раціоналізаторські пропозиції. А насамкінець застеріг капітана, щоб той беріг свої сили.

— Не багато ми зробимо, якщо вас звалить хвороба, Рівзе. Все залежить од вас, пам’ятайте про це!

Одного дня Рівз прийшов до нього стурбований і почав ділитися своїми сумнівами.

— Мене непокоїть одне питання, сер. Узагалі, я гадаю, ми не мали б брати цього до уваги, і все ж хочу заручитися вашою підтримкою…

— А що таке, Рівзе? — спитав полковник.

— Ідеться про сушку дерев, сер. Жодна солідна будова не робиться з сирої деревини. Слід би потримати її на повітрі, щоб підсохла.

— А скільки часу її треба сушити, Рівзе?

— Це залежить од виду деревини. Окремі породи належить витримувати півтора, а то й два роки.

— Це неможливо, Рівзе, — рішуче відказав полковник. — Ми маємо на все лише п’ять місяців.

Капітан скрушно похилив голову.

— На жаль, усе це я знаю. Тому воно мене й гнітить.

— А якими прикрощами загрожує використання сирої деревини?

— Деякі породи жолобляться, можуть виникнути шпарини та зазори в готовому мості. Хоча це стосується не всіх дерев. Берест, приміром, майже не жолобиться. Я, звісно, вибирав дерева, які мають подібні властивості… Берестяні бики Лондонського мосту простояли шістсот років, сер…

— Шістсот років! — вигукнув полковник Ніколсон і несамохіть повернувся до річки Куай. Очі йому заяскріли. — Шістсот років — то було б незле, Рівзе!

— Ну, це винятковий випадок, сер. Ми можемо розраховувати хіба на якісь п’ятдесят чи шістдесят років. А то й менше, якщо деревина погано висохне. — т- Ну що ж, треба ризикувати, Рівзе, — рішуче заявив полковник. — Будуйте з сирого дерева. Ми не в змозі зробити неможливе. Ну, а якщо нам колись хто й дорікне, тоді просто відкажемо: інакше ми не могли.

— Зрозуміло, сер… І ще одне. Нам доведеться обійтися без креозоту. Він захищає дерево від комах-шкідників. У японців його немає. Ми могли б зробити замінник. Я вже міркував, як налагодити його виробництво. Усе це можливе, але потрібен час… І, зрештою, я б не радив узагалі вдаватися до нього.

— А чому саме, Рівзе? — спитав полковник Ніколсон, якого дуже цікавили всі технічні подробиці.

— Хоча думки з цього приводу розбігаються, все ж найавторитетніші фахівці не радять вдаватися до креозоту, якщо дерево не досить висушене. Він консервує сік, цебто вологу, і може викликати прискорене гниття зсередини.

— Тоді відкинемо креозот, Рівзе. Хочу, щоб ви мене правильно зрозуміли. Ми не повинні братися за те, що перевершує наші можливості. Не слід забувати, що міст має стати до ладу якнайскоріше.