Розділ «П’єр Буль Міст на річці Куай»

— Я не про те питаю. Скажіть, ви певні, що справді зможете скористатися ним холоднокровно? Уміти це одна річ, а змогти — інша.

Джойс зрозумів. Подумав і серйозно відповів:

— Сер, я сам ставив собі таке запитання.

— Самі ставили собі таке запитання? — проказав за ним Шірс і здивовано поглянув на Джойса.

— Справді так, сер. Мушу зізнатися, воно навіть мучило мене. Я намагався уявити собі…

— Ну, і…

Джойс вагався лише кілька секунд.

— Щиро кажучи, сер, сподіваюся, що зможу, коли виникне потреба. Я так гадаю, але з цілковитою певністю твердити не беруся. Зроблю все, що буде можливе.

— Отже, на практиці такої нагоди не випадало?

— Ніколи, сер. Моя цивільна професія не дуже сприяла подібним вправам, — ніби вибачаючись, промовив Джойс.

Весь його вигляд виказував такий щирий жаль, що Шірс не зміг приховати усмішки. Тут до розмови несподівано втрутився Варден.

— Схоже, хлопець думає, що мій фах, Шірсе, готував мене до такого діла. Викладач східних мов! Та й ваш — кавалерійський офіцер…

— Я не зовсім це хотів сказати, сер, — зашарівшись, пробурмотів Джойс.

— А я цілком певний, — по-філософськи резюмував Шірс, — що саме в нас, таке, як ви кажете, «діло» може робити і науковець з Оксфорду, і колишній кавалерист… А коли так, то чом би й не кресляр?..

— Беріть, — лаконічно порадив Варден після розмови із Джойсом.

Шірс послухався його. Він і сам по деякому роздумі визнав, що відповіді цього хлопця не дуже його розчарували. Майор недовірливо ставився й до тих, хто переоцінює себе, і до тих, хто недооцінює. Він високо ставив людей, що заздалегідь могли «вхопити» суть того чи того завдання, в кого вистачало завбачливості належно підготуватися до нього та уяви, щоб пережити все те подумки, але ні в якому разі не підпасти під його гіпноз. Вирушаючи в дорогу, Шірс був задоволений своєю групою. Вардена він знав уже давно й був певен, що той не схибить.

Вони надовго заглибились у вивчення карти. Джойс прутиком показував мости й характеризував властивості кожного з них. Шірс з Варденом уважно й зацікавлено слухали, хоча вже мало не напам’ять знали рапорт молодшого лейтенанта. Мости повсякчас викликали величезну, майже містичну зацікавленість у всіх причетних до «Компанії Вибух».

— Те, що ви нам зараз показуєте, — це звичайнісінькі кладки, Джойсе, — озвався Шірс. — Не забувайте, що ми хочемо завдати ворогові справжнього удару.

— Я показав їх, сер, просто для порядку. Як на мене, тут є тільки три цікаві споруди.

Справді, не всі мости були гідні уваги підрозділу 316. «Номер перший» цілком поділяв думку полковника Гріна, що не слід насторожувати японців незначними акціями до завершення будівництва залізниці. Тому він вирішив, що група нічим не виказуватиме своєї присутності, залишатиметься в тіні й тим часом збиратиме інформацію від місцевих агентів. Гамуючи нетерпіння підлеглих йому офіцерів, майор Шірс раз у раз нагадував їм: