Розділ «Корнелія Функе Чорнильна кров»

«Я не знаю, — майже відповіла Меґі. — Я ніколи не питала маму».

— Вони були друзями, — сказала дівчинка нарешті.

І нічого про злість, яку вона все ще відчувала, коли думала про те, що Вогнерукий усі ці роки знав, де була Реза, і не розповів Мо… Та Роксана більше й не розпитувала.

— Якщо тобі буде потрібна допомога, — сказала вона перш ніж піти, — я в Болотяника.

Меґі почекала, поки за дверима в темному коридорі затихнуть Роксанині кроки. Тоді сіла на мішок, набитий соломою, і поклала пергамент на коліна.

«Добре було б почитати просто для задоволення, бодай разочок, — подумала дівчинка, коли літери розстелилися перед нею. — Відчути на язику чари слів і не думати, що від них залежить чиясь смерть або життя, щастя чи горе…»

В будинку Елінор вона майже піддалася спокусі, коли переглядала улюблену книжку дитинства. Миші в сукнях з рюшами і костюмчиках варили мармелад і ходили на вечірки. Меґі вже відчула перше слово, як закрила книжку. Вона уявила одягнену мишу в садку Елінор, оточену дикунськими родичами, яким ніколи не спаде на думку мармелад. Уявила сукню з рюшами і сірий хвіст між зубів одного з тих котів, які весь час вештаються серед рододендронових кущів… Ні, Меґі ще ніколи нікого не виманювала з текстів лише для втіхи. От і сьогодні не стане.

— Дихання, Меґі, — сказав їй якось Мо, — у цьому вся таємниця. Воно надає голосу сили і наповнює життям. Не лише твоїм. Часом мені здається, наче одним подихом ти вбираєш усе довкола, усе, що є світом і рухає ним, і тоді це все вливається в текст.

Меґі спробувала. Вона дихала спокійно й глибоко, як море. Видих, вдих, видих — вона дихала так, наче могла ввібрати морську силу. Гасова лампа розкидала по кімнаті тепле світло, а за дверима на м'яких підошвах проходила цілителька.

— Я лише розповідаю далі! — прошепотіла Меґі. — Ну ж бо!

Меґі уявила масивну постать Змієголова, як він без сну там, угорі, в Сутінковому замку, ходить туди-сюди і не підозрює, що є дівчина, яка ще цієї ночі прошепоче смерті на вухо його ім'я.

Меґі витягла з-під пояса листа Феноліо. Добре, що Вогнерукий його не прочитав.

«Дорога Меґі, — починався лист, — сподіваюся, тебе не розчарує написане. Дивно, виявляється, я можу писати лише те, що не суперечить написаному досі про Чорнильний світ. Мушу дотримуватися своїх правил, навіть коли встановлював їх несвідомо.

Сподіваюся, у твого батька все гаразд. Його ув’язнено в Сутінковому замку, і не без моєї вини. Зрештою, як ти вже зрозуміла, я використав його як живий зразок для Сойки. Зараз я шкодую, але на той час це видалося мені гарною ідеєю. Моя уява малювала твого татка шляхетним розбійником. Хіба я міг передбачити, що він потрапить у мою історію? Хай там як, а він тут. Змієголов його не відпустить, і лише тому, що я так напишу. Сюжет мусить залишатися вірним сам собі, це єдиний правильний шлях. І тому я пересилаю тобі слова, які затримають страту твого батька. Сподіваюся, врешті-решт Мо звільниться. Думаю, текст, який я додаю, єдино можливий для вдалого закінчення. Ти ж любиш історії з добрим кінцем?

Я б і сам з радістю приніс цей текст, але мушу подбати про Козимо. Бережи себе, передай від мене вітання таткові, коли знову його побачиш (сподіваюся, це станеться скоро), і хлопцю, який готовий землю під твоїми ногами цілувати. І перекажи Вогнерукому, навіть якщо він і не захоче цього слухати, що його жінка занадто гарна для нього. Обнімаю, Феноліо

Р. S.: Твій татко ще живий. Може, то подіяв текст, який ти взяла в мене до лісу? В такому разі, можливо, він подіяв тільки через те, що я зробив Мо одним зі своїх гербів. То ж бо в усій цій історії про Сойку є і щось добре, еге ж?»

Ех, Феноліо. Ти майстер перекручувати все на свою користь.

У вікно подув вітерець і зашарудів аркушами пергаменту, так наче історія втрачала терпіння, наче хотіла почути новий текст.

— Гаразд, я починаю, — прошепотіла Меґі.

Вона не часто чула, як читає тато, але вона добре пригадувала, як Мо змушував кожне слово звучати правильно, кожне-кожнісіньке… В кімнаті було тихо. Здавалося, весь Чорнильний світ, кожна фея, кожне дерево чекали на її голос.