Розділ «Корнелія Функе Чорнильна кров»

Роксана здивовано поглянула на Вогнерукого.

— У тебе такий вигляд, ніби ти боїшся шматка пергаменту.

— Так, — сказав Вогнерукий і взяв її за руку. — Так, боюся. Тим паче, коли там щось написав Феноліо. Ходи, знайди Меґі.

Меґі сором'язливо всміхнулася Роксані й на мить перевела погляд на Вогнерукого. Відтак вона бачила поперед себе лише листи Феноліо. Вона так поспішала зламати печатку, що майже надірвала пергамент. Там були три аркуші, густо списані. Перший — лист до неї. Меґі прочитала його і байдуже запхала за пояс. Текст, на який вона чекала, був на двох інших аркушах. Очі Меґі так швидко пробігли по рядках, що Вогнерукий засумнівався, чи вона читала. Врешті дівчина підвела голову, подивилася вгору на Сутінковий замок і всміхнулася.

— Ну, і що пише той старий чортяка? — запитав Вогнерукий.

Меґі простягнула йому обидва аркуші.

— Я чекала чогось іншого, але… Ось, дивися сам.

Вогнерукий взяв пергамент, кінчиками пальців, наче аркуші могли його попекти легше, ніж полум'я.

— Відколи ти вмієш читати? — Роксана запитала так здивовано, що Вогнерукий не стримав усмішки.

— Мама Меґі навчила.

Дурень. Навіщо розповідає? Роксана надовго затримала погляд на Меґі, а Вогнерукий намагався розібрати почерк Феноліо. Реза писала здебільшого друкованими літерами, щоб йому було легше читати.

— Може все скластися? — Меґі заглянула йому через плече.

Море шуміло, немов погоджувалося. Вогнерукий просувався написаним, наче небезпечною стежкою. Хай там як, а стежка вела прямісінько до серця Змієголова. Проте роль, яку старий придумав для Меґі, Вогнерукому не сподобалась. Як-не-як Реза просила оберігати доньку.

Фарид сумно поглянув на літери. Він не вмів читати. Часом Вогнерукому навіть здавалося, що хлопець підозрює ці дрібненькі чорні знаки в чаклунстві. А що ж йому думати, після того всього, що він через них пережив?

— Ну, розповідайте! — Фарид нетерпляче переступав з ноги на ногу. — Що він пише?

— Меґі мусить іти в замок. Прямісінько в Змієве кубло.

— Що?! — Хлопець витріщився на Вогнерукого, а тоді перевів погляд на дівчину. Він схопив Меґі за плечі й повернув до себе. — Тобі не можна туди. Це занадто небезпечно!

Бідолашний хлопчина. Авжеж, вона піде.

— Феноліо так написав, — сказала вона і скинула Фаридові руки зі своїх плечей.

— Відпусти її, — сказав Вогнерукий і віддав Меґі листи. — Коли ти їх читатимеш?