Розділ «Корнелія Функе Чорнильна кров»

То все ж таки існує світ,

В котрім творю я незалежну долю?

Час, що в'яжу я ланцюгами знаків?

Буття, неспинне за моїм наказом?

Веслава Шимборська. Радість писання[9]

Коли прийшла Роксана, Вогнерукий спав. Надворі вже стемніло. Фарид і Меґі пішли до моря, а він приліг, бо в нього боліла нога. Коли Вогнерукий побачив Роксану в дверях, то подумав, ніби його голова жартує з ним (вона таке охоче робила вночі). Зрештою, колись давно він уже був з нею тут. Кімната була майже така сама, і він лежав на такому ж набитому соломою мішку, з порізаним і липким від крові обличчям.

Роксана прийшла з розпущеним волоссям. Можливо, тому й пригадалася та ніч. Його серце здригалося від спогадів. Він божеволів від болю і страху, ховався, мов поранений звір, поки його не знайшла Роксана і не привела сюди. Болотяник ледь упізнав Вогнерукого, влив йому щось до рота, і він заснув. А коли прокинувся, Роксана стояла у дверях, як оце зараз. Коли порізи попри всі цирульникові старання не загоїлись, вона пішла з Вогнеруким до лісу. Глибше і глибше, до фей, і залишилася з ним, аж доки обличчя не загоїлося і він знову наважився з'явитися посеред люди. Без сумніву, небагато є чоловіків, яким любов до жінки викарбували на обличчі ножем.

Але як він її привітав, коли вона з'явилася в кімнаті?

— Що ти тут робиш? — спитав він.

Він ладен був відкусити собі язика. Чому він не сказав, що сумував за нею, так сильно, що хотів вернутися десятки разів?

— Що я тут роблю? — запитала Роксана.

Раніше за таке запитання вона б пішла геть, але наразі вона лише всміхалась, втім, так насмішкувато, що йому стало незручно, як хлопцеві.

— Де ти залишила Єґана?

— У подруги. — Вона поцілувала Вогнерукого. — Що з твоєю ногою? Феноліо сказав, що тебе поранено.

— Вже краще. А що в тебе спільного з Феноліо?

— Він тобі не подобається. Чому? — Роксана погладила Вогнерукого по обличчі.

Яка вона вродлива. Неймовірно вродлива.

— Він мав на мене плани, які мені не сподобались. Тобі той старий часом нічого не дав для Меґі? Можливо, листа?

Без жодного слова вона витягла листа з-під плаща. Ось він, текст. Текст, який хотів стати правдою. Роксана простягнула скріплений печаткою пергамент, та Вогнерукий похитав головою.

— Краще віддай Меґі, — сказав він. — Вона на березі.