Розділ «Корнелія Функе Чорнильна кров»

— Зараз.

Звісно. Вона не хотіла втрачати ані хвилини. А для чого? Що швидше сюжет отримає новий розвиток, то краще. Гірше вже, напевно, не буде. Чи буде?

— Що це означає? — Роксана безпорадно обводила поглядом кожного по черзі. На Фарида вона поглянула найменш приязно, він і далі їй не подобався. Можливо, вона ставитиметься до хлопця прихильніше, коли хоч щось її переконає, що він не син Вогнерукого. — Поясніть мені! Феноліо стверджував, ніби цей лист може врятувати батьків Меґі. Як лист може допомогти тому, хто сидить у темниці Сутінкового замку?

Вогнерукий відгорнув Роксанине волосся. Йому подобалося, що вона знову його розпускала.

— Послухай! — сказав він. — Я знаю, в це важко повірити, але якщо щось і може відкрити двері темниці Сутінкового замку, то це текст у цьому листі і голос Меґі. Вона вміє змусити чорнило дихати, точнісінько як ти, Роксано, оживляєш пісню. Її батько має такий самий дар. Якби Змієголов довідався, то вже давно повісив би його. Текст, яким батько Меґі вбив Каприкорна, виглядав так само безневинно, як і цей.

Як вона на нього подивилася! Недовірливо, як і тоді, коли він намагався пояснити, де пропадав тижнями.

— Ти кажеш про чаклунство! — прошепотіла вона.

— Ні. Я кажу про читання вголос.

Звичайно, вона не розуміла жодного слова. Та і як вона могла зрозуміти? Можливо, вона зрозуміє, коли почує, як читає Меґі, коли побачить, як слова тріпочуть у повітрі, як пахнуть, і коли відчує їх шкірою…

— Я хотіла б читати на самотині, — сказала Меґі і подивилась на Фарида.

Відтак дівчина розвернулась і пішла до притулку. В руках вона тримала лист Феноліо. Фарид хотів був піти за нею, та Вогнерукий стримав хлопця.

— Облиш її! — сказав він. — Думаєш, вона зникне між слів? Дурня. Ми й без того по самі вуха в цій історії. Вона лиш спробує змінити хід сюжету. Якщо Старий написав правильний текст.

Не ті вуха

Пісня спить у всіх речах,

Які снять там навіки,

Почина співати світ,

Як знайдеш магічне слово.

Йозеф фон Айґендорф. Чарівна паличка

Роксана принесла гасову лампу.

— Літерам потрібне світло, в цьому їхня непрактичність, — сказала вона. — Але якщо вони такі важливі, як ви стверджуєте, то я розумію, чому ти хочеш читати їх наодинці. Я завжди вважала, що мій голос звучить найкраще, коли я сама. — Роксана вже стояла у дверях, коли додала: — Твоя мама і Вогнерукий добре знайомі?