Розділ «Корнелія Функе Чорнильна кров»

Живий.

Реза відвернула голову, щоб Мортола не побачила усмішки.

— Звичайно, я не пояснила Змієголову, що він стратить не того, кого хоче. Навіщо? Все складається так, як я хотіла. Я ще й до твоєї доньки доберуся.

Меґі. Щастя, яке на мить зігріло Резине серце, зникло так само швидко, як і з'явилось.

Міну збудив хрипкий Мортолин голос, і вона присіла, заспана, біля Рези.

— Так. У цьому світі я маю впливових друзів, — вела Сорока далі, посміхаючись. — Змієголов зловив для мене твого чоловіка, чому ж не зробити те саме з твоєю донькою? Знаєш, як я переконала його, що вона відьма? Показала її світлину. Я наказала Басті взяти світлини твоєї малої — всі ці гарні фото у срібних рамочках, розставлені по всьому Книгогризчиному дому. Змієголов звичайно вважає їх чарівними картинками, відбитими на папері дзеркальним відображенням. Його солдати бояться до них торкатися, але він звелів їх усюди показувати. Шкода лише, що ми не можемо їх розмножити, як у твоєму світі! Але твоя донька, на щастя, приєдналася до Вогнерукого, а його чарівної картинки нам не потрібно. Кожен селянин чув про нього та його рубці.

— Він її захистить! — сказала Реза. Щось треба було сказати.

— Та невже? Так, як захистив тебе тоді, коли тебе вкусила змія?

Реза вп'ялася пальцями у брудну сукню. Вона ненавиділа Сороку сильніше, ніж будь-кого — в цьому світі або в іншому. Навіть сильніше, ніж Басту. Мортола добре навчила ненависті.

— Тут усе інакше, — здобулася Реза. — Тут його слухається вогонь. І він не один, він має друзів.

— Друзів! Ти маєш на увазі тих чарівників: Чорного Принца й решту голодранців! — Сорока зневажливо оглянула полонених. Майже всі прокинулись. — Подивись на них, Резо! Як вони тобі допоможуть? Кольоровими м'ячиками й сентиментальними піснями? Один з них вас уже зрадив. А Вогнерукий, що він утне? Вогонь на нас напустить, щоб тебе врятувати? То він і тебе заразом спалить. Ні, він так не ризикуватиме, він же тебе кохав. — Мортола, посміхнувшись, нахилилась до Рези. — А чоловікові своєму розповідала, якими добрими друзями ви тут були?

Реза не відповіла. Вона знала Мортолині ігри.

— Ну, як думаєш? Може, мені йому розповісти? — прошепотіла Мортола, вичікуючи, як кіт перед мишачою ніркою.

— Авжеж, — відповіла Реза. — Розкажи. Тільки от не повідомиш йому нічого нового. Я переповіла йому роки, які ви в нас украли, слово в слово, день у день. Мо також знає, що твій син змушував тебе жити в підвалі і переконав увесь світ, ніби ти його економка.

Мортола спробувала дати Резі ляпаса, як вона била усіх своїх служниць, та Реза перехопила її руку.

— Він живий, Мортоло, — прошепотіла вона Сороці. — Ця історія ще не скінчилась, і про його смерть ніде не написано. А от за те, що ти зробила з її батьком, Меґі прошепоче твою смерть тобі на вухо. Настане час. І тоді я дивитимусь, як помиратимеш ти.

Цього разу вона не змогла втримати Мортолину руку: Резина щока ще довго пекла по тому, як Сорока пішла геть.

— Звідки ти знаєш цю стару? — запитала Міна. — Вона змішувала отрути при Каприкорнові.

— Знаю! — відповіла Реза глухо. — Я була її власністю. Багато років.

Лист Феноліо