Розділ «Корнелія Функе Чорнильна кров»

— То це ти — та сама дівчинка, про яку розповідали Принцові люди? Твій батько…

— Чоловік, якого вони вважають Сойкою, — закінчив Вогнерукий. — Ти не знаєш, як у нього та в інших полонених справи?

Не встиг Болотяник відповісти, як якесь дівча просунуло голову у двері. На Меґі погляд затримався так довго, що Болотяник зрештою відкашлявся.

— Що сталося, Карло? — запитав він.

Дівчинка нервово кусала бліді губи.

— Попросили запитати, чи ми ще маємо очанку, — сказала вона боязко.

— Звісно. Ходи до Белли, вона тобі трохи дасть, але тепер залиш нас самих.

Дівчинка зникла, поспіхом кивнувши, утім залишила двері відчиненими. Зітхаючи, Болотяник замкнув двері на засув.

— А, так, полонені Цирульник, відповідальний за в'язницю, дбає про них. Він страшний халтурник, але хто ж там нагорі витримає? Замість лікувати він вивчає побиття й інші тілесні покарання. До твого батька вони його, на щастя, не допускають, а цирульник, котрий дбає про Змієголова, не бруднить руки об полоненого, отже, щодня моя найліпша цілителька ходить до замку доглядати його.

— Як справи у мого батька? — Меґі намагалась не здаватися маленькою дівчинкою, яка ледь стримує сльози, та їй не дуже вдалося.

— У нього тяжка рана, та гадаю, ти знаєш.

Меґі кивнула. Ну, ось, знову з'явилися сльози, течуть і течуть, наче хочуть їй із серця змити все: лихо, журбу, страх… Фарид обійняв її за плечі, утім ще більше нагадав про Мо: про всі ті роки, коли тато захищав і оберігав її. А тепер, коли йому зле, її нема поруч.

— Він втратив багато крові, проте почувається набагато краще, аніж ми про те сповіщаємо Змієголова. — По Болотянику відчувалося, що він часто мусив розмовляти з людьми, котрі хвилювалися за когось, кого любили. — Моя цілителька порадила йому не показувати, щоб ми виграли час. Отже, наразі не хвилюйся.

На серці в Меґі стало легко, так легко.

«Все буде добре! — сказало щось усередині неї, вперше відтоді, як Вогнерукий приніс їй записку від Рези. — Все буде добре».

Вона засоромлено стерла сльози з обличчя.

— Зброя, якою було поранено твого батька, — щось жахливе. Сподіваюсь, це не диявольський винахід, над яким таємно працюють ковалі Змієголова!

— Ні, ця зброя походить із іншого місця.

«Звідти нічого хорошого не приходить», — виказувало обличчя Вогнерукого, та Меґі не хотіла думати про те, що може накоїти у цьому світі рушниця. Думками вона була поруч із Мо.

— Моєму татові, — сказала вона Болотянику, — дуже сподобалась би ця кімната. Він любить книжки, а ваші таки чудові. Правда, він сказав би, що деякі потребують нової оправи і що ця, отам, не довго проживе, якщо ви не вживете заходів проти жуків, які її гризуть.