Розділ «Корнелія Функе Чорнильна кров»

— Пильнуйте себе! — мовив він, коли нарешті сидів на коні. — Себе і листа. І привітайте від мене Меґі. Скажіть, що все буде гаразд. Я обіцяю!

Коли він поскакав геть, Роксана задумливо стояла поряд із заснулим сином і дивилася вслід Феноліо.

«Все одно він її не заслуговує! — подумав Феноліо, наближаючись до омбрійських вогнів, не таких яскравих і не настільки численних, як у його старому світі, та принаймні так само привабливих. Скоро будинки за оборонними мурами залишаться без чоловіків. Так, усі вони підуть із Козимо: Мінервин чоловік, хоча вона попросила його залишитися, і чоботар, котрий мав майстерню по сусідству. Навіть лахмітник, котрий щовівторка волочився місциною, хотів воювати проти Змієголова. — Цікаво, чи пішли б вони за Козимо так само охоче, якби я зробив його бридким? Бридким, як Змієголов, з катівським обличчям…»

— Ні, дивлячись на вродливе обличчя, набагато легше довіряєш шляхетним намірам, і тому Феноліо вчинив мудро, посадивши на трон янгола. Так, дуже мудро. — Феноліо піймав себе на тому, що тихенько муркотів собі під ніс, коли кінь проніс його повз охорону. Вартові мовчки дали проїхати старому князівському поету, чоловікові, котрий створив їхній світ. Так, схиляйте ваші голови перед Феноліо!

Охоронці також вирушать із Козимо, і солдати, ті, що вгорі на замку, робітники, однолітки хлопця, який мандрує з Вогнеруким. Навіть Іво, Мінервин син, пішов би, якби мати його пустила.

«Вони всі, звісно, повернуться, — подумав Феноліо, під'їжджаючи до стаєнь. — Принаймні більшість із них. Все буде гаразд. Та де там гаразд. Неперевершено!»

Лютий Орфей

Всі слова записано тим самим чорнилом.

«Квітування» і «катування» майже однакові.

І я можу списати словом «кров» цілу сторінку,

З верху до низу, — і це її не заплямить,

А мене не вразить.

Філіп Жаккотте. Розмова

Елінор лежала на своєму надувному матраці й дивилася в стелю. Вона знову сварилася з Орфеєм. Хоча знала, що покаранням стане підвал.

«Негайно в ліжко, Елінор! — ображено подумала вона. — Так колись карав тебе твій тато, коли ти читала книжку, що, на його думку, не відповідала твоєму віку. Негайно в ліжко, часом о п'ятій по обіді. Особливо кепсько було влітку, коли надворі співали пташки, сестра казилась під вікном, сестра не любила книжок і обожнювала набріхувати на тебе, коли ти замість того, щоб бавитися з нею, втикалася в книжку, яку тато заборонив читати. „Елінор, не сварися з Орфеєм!“ Як часто Даріус торочив тобі про це. Так ні, ти не могла стриматись! Та як інакше, якщо його бридкий пес заслинив найцінніші книжки, бо його господар не вважав за потрібне поставити їх назад до шафи! Щоправда, віднедавна він не діставав більше жодної книжки з полиці, що принаймні хоч трохи втішало».

— Він читає лише з «Чорнильного серця»! — прошепотів Даріус, коли вони вгорі на кухні мили посуд. Їхня посудомийна машина зіпсувалася. Наче мало того, що вона, мов кухарка, мусила працювати у власному будинку, тепер ще й руки її набрякали від миття посуду! — Здається, він підбирає слова, — вів далі Даріус, — складає їх докупи, записує, увесь час тільки й пише, кошик для паперу вже повний. Тоді читає вголос, що написав, і якщо нічого не відбувається…

— Тоді?

— Нічого! — уникливо відповів Даріус, ретельно вишкрібаючи засмальцьовану пательню, утім Елінор знала, що оте «нічого» не збентежило б його так і не заткнуло б йому рота.

— Що? — запитала вона.

У Даріуса аж вуха почервоніли, і він розповів їй: Орфей кидав її книжками об стіну, її чудовими книжками! Він кидав їх на підлогу від люті. Подеколи книжки вилітали з вікна, бо йому, бач, не вдавалося те, що вдалося Меґі: «Чорнильне серце» не відчиняло йому свій світ, як би він не благав оксамитовим голосом, знову й знову читаючи речення, крізь які він так жадав прослизнути. Звісно, вона бігом побігла, почувши, як він кричить. Щоб урятувати своїх друкованих дітей!