Розділ «Як важливо бути поважним»

Чезюбл (суворим тоном). Я, мадам, неодружений.

Джек (втручаючись у розмову). Леді Брекнел, я можу вам пояснити, що міс Призм останні три роки є високоповажаною гувернанткою у міс Кард’ю і шанованою її компаньйонкою.

Леді Брекнел. Незалежно від цих ваших відгуків я конче мушу її побачити, і то негайно. Прошу покликати її сюди.

Чезюбл (оглядаючись). Вона якраз підходить – вона вже близько.

Міс Призм стрімко входить у вітальню.

Міс Призм. Мені було сказано, що ви, дорогий каноніку, мали надію побачити мене у ризниці. Я чекала вас там рівно годину й сорок п’ять хвилин. (Завважує леді Брекнел, яка втупилася в неї пронизливим поглядом. Міс Призм блідне й проймається переляком, а далі стривожено оглядається, наче з наміром утікати.)

Леді Брекнел (суворим суддівським голосом). Призм! (Міс Призм присоромлено схиляє голову.) Підійдіть сюди, Призм! (Міс Призм покірливо підходить ближче.) Призм! Де немовля? (Всі приголомшено заклякають. Канонік, охоплений жахом, відходить трохи назад. Елджернон і Джек заступають Сесілі й Ґвендолен, аби дівчатам менше чулося подробиць моторошного публічного викриття.) Двадцять вісім років тому ви, Призм, покинули оселю лорда Брекнела – будинок номер сто чотири на Апер-Ґровнер-стріті, – маючи при собі дитячу коляску з немовлям чоловічої статі. Ви так і не повернулися. Через кілька тижнів завдяки ретельним пошукам муніципальної поліції дитячу коляску знайшли опівночі в глухому закутку на Бейсвотер-стріт. У колясці лежав рукопис нудотно сентиментального тритомного роману. (Міс Призм обурено здригається.) Але дитини там не було. (Всі втуплюються поглядами у міс Призм.) Призм! Де поділось те немовля?

Міс Призм. Леді Брекнел, – як не соромно, але я мушу визнати, що не знаю, де воно поділося. Якби ж то знаття! А сталося все це ось як. Вранці того дня, що ви згадали, – він на все життя врізався мені в пам’ять, – я приготувалась, як звичайно, вивезти немовля в колясці на прогулянку. При мені була також досить містка стара валізка, куди я збиралась покласти рукопис художнього твору, над яким працювала, зрідка маючи вільні хвилини. Розгубившись невідь чого – я й досі не можу собі цього пробачити, – я поклала рукопис у коляску, а дитину у валізку.

Джек (що пильно слухав розповідь міс Призм). Але де ж ви ту валізку поділи?

Міс Призм. І не питайте, містере Ворзінґ.

Джек. Міс Призм, це питання страшенно важливе для мене. Я наполягаю, щоб ви сказали, де поділи валізку з немовлям.

Міс Призм. Я залишила її в камері схову одного з найбільших лондонських вокзалів.

Джек. А який саме то був вокзал?

Міс Призм (знеможено). Вокзал Вікторія. Брайтонська лінія. (Осідає на стілець.)

Леді Брекнел (дивлячись на Джека). Сподіваюся, що нічого неймовірного не станеться. Неймовірне це завжди вияв поганого смаку або принаймні сумнівного.

Джек. Я мушу на хвильку забігти до своєї кімнати.

Чезюбл. Ця новина, здається, вивела вас із рівноваги, містере Ворзінґ. Я певен, що цей ваш стан скоро пройде.

Джек. Я, дорогий каноніку, тільки на пару секунд. Ґвендолен! Зачекайте на мене.

Ґвендолен. Якщо ви не на довго, то я чекатиму вас ціле життя.

Джек вибігає в дуже збудженому стані.