Розділ «Як важливо бути поважним»

Лейн накриває стіл для чаю.

Музика змовкає, і до вітальні входить Елджернон.

Елджернон. Лейне, ви чули, що я грав?

Лейн. Підслуховувати – це, мені здається, нечемно, сер.

Елджернон. Ну й шкода – тобто вас шкода, Лейне. Я граю не дуже точно – точністю кожен може похвалитись, – але в мене дивовижна експресія. Моє виконавство емоційне, в цьому його сила. Щодо наукової педантичності, то я полишаю її для життєвої прози.

Лейн. Так, сер.

Елджернон. До речі, як уже зайшла мова про життєву прозу, – ви, Лейне, приготували бутерброди з огірками для леді Брекнел?

Лейн. Так, сер.

Елджернон. Гм… А де вони?

Лейн. Ось де, сер. (Показує на таріль з бутербродами.)

Елджернон (оглядає їх, бере два бутерброди й сідає на канапі). Ага… Між іншим, Лейне, з ваших записів я бачу, що коли у мене в четвер обідали лорд Шормен і містер Ворзінґ, було спожито вісім пляшок шампанського.

Лейн. Так, сер, вісім пляшок шампанського і ще пінту пива.

Елджернон. А чому це так повелося, що в неодружених господарів шампанське неодмінно випиває челядь? Я запитую просто з цікавості.

Лейн. Мабуть, тому, що це вино найвищого ґатунку, сер. А в родинних домівках, як я часто завважував, рідко буває шампанське належної якості.

Елджернон. Сили небесні! Невже шлюбний стан аж так розбещує?

Лейн. Мені здається, сер, у шлюбному житті чимало приємного. Щоправда, сам я не так уже й досвідчений в цьому. Я тільки раз був одружений. Та й то лише внаслідок непорозуміння між мною і однією юною особою.

Елджернон (байдужим тоном). Я не думаю, що ваші приватні стосунки, Лейне, дуже мене цікавлять.

Лейн. Таки так, сер, – це не вельми цікаво. Я й сам ніколи про них не думаю.

Елджернон. І маєте в цьому рацію. Можете бути вільні, Лейне, дякую вам.

Лейн. Дякую, сер. (Обертається в бік дверей.)