Розділ «Як важливо бути поважним»

Сесілі. Будь ласка! Я гадаю, коли людина має сказати щось неприємне, то вона мусить бути цілком відвертою.

Ґвендолен. Добре, коли вже пішло на відвертість, Сесілі, то я бажала б, щоб вам було років сорок два, не менше, і щоб ви мали вигляд ще старшої пані. В Ернеста сильна й пряма вдача. Він – це втілення правдивості й честі. Невірність для нього неможлива так само, як і облуда. Але навіть найшляхетніші морально чоловіки дуже легко піддаються впливу сторонніх фізичних чарів. Новітня історія, як і давня, дає нам безліч болісних прикладів того, що я маю на увазі. Якби було інакше, то історія стала б зовсім нечитабельною.

Сесілі. Я перепрошую, Ґвендолен, – ви, здається, згадали ім’я Ернеста?

Ґвендолен. Так.

Сесілі. Але містер Ернест Ворзінґ ніякий мій не опікун. Це його брат, старший брат.

Ґвендолен (знову сідаючи). Ернест ніколи мені не згадував, що має брата.

Сесілі. Як не прикро, але треба сказати, що вони довший час були в напружених стосунках.

Ґвендолен. А-а, тоді все ясно. Та й взагалі – наскільки пригадую, я ні від кого з чоловіків не чула, щоб хтось із них згадував про свого брата. Чоловікам ця тема здебільшого наче неприємна. Ви, Сесілі, зняли тягар з моєї душі, бо я вже почала тривожитись. Це було б жахливо, якби така собі хмарина затьмарила нашу приязнь, правда? Але ви цілком, таки цілком певні, що ваш опікун не містер Ернест Ворзінґ?

Сесілі. Цілком певна. (Пауза.) Річ у тому, що я сама збираюся його опікувати.

Ґвендолен (перепитує). Що я чую?

Сесілі (трохи соромливо й довірливо). Дорогенька Ґвендолен, мені нема причини приховувати це від вас. Таж і наша невеличка місцева газета наступного тижня, мабуть, оприлюднить цей факт. Ми з містером Ернестом Ворзінґом взяли заручини.

Ґвендолен (підводячись, промовляє чемним голосом). Любенька Сесілі, тут якесь непорозуміння. Містер Ернест Ворзінґ заручений зі мною. І про це буде оголошено в часописі «Морнінґ пост» не пізніше суботи.

Сесілі (підводячись, промовляє не менш чемно). Боюся, ви щось наплутали. Ернест освідчився мені рівно десять хвилин тому. (Показує свого щоденника.)

Ґвендолен (пильно вдивляється в щоденник крізь лорнет). Це якось дуже дивно, бо він прохав мене стати його дружиною вчора о п’ятій годині тридцять хвилин пополудні. Якщо ви хочете переконатись, що це так і було, будь ласка. (Дістає свого щоденника.) Я ніколи не вибираюся в дорогу без щоденника. У потязі завжди треба мати при собі що-небудь збудливе для читання. Мені шкода, що це вас розчарує, люба Сесілі, але тут нічим не зарадиш – я таки перша.

Сесілі. Я почувала б себе дуже прикро, люба Ґвендолен, якби це завдало вам душевного чи фізичного болю, але все-таки мушу пояснити, що Ернест, освідчившись перед вами, опісля однозначно змінив свої наміри.

Ґвендолен (розважаючи вголос). Якщо бідолаха дався втягти себе в пастку якоюсь непродуманою обіцянкою, то мені треба негайно й рішуче кинутись йому на порятунок.

Сесілі (задумливо й сумовито). Хоч би в якій підступній скруті опинився мій дорогий хлопчина, я ніколи йому за це не дорікну після того, як ми одружимось.

Ґвендолен. Чи не на мене ви оце натякаєте, міс Кард’ю, що я довела когось до скрути? Ви занадто самовпевнені. Говорити правду в таких випадках – більше, ніж моральний обов’язок. Це навіть насолода.

Сесілі. То ви, міс Ферфакс, вважаєте, що я затягла Ернеста в пастку заручин? Та як ви смієте?! Зараз не пора критись під маскою пристойних манер. Коли я бачу лопату, я називаю її лопатою.

Ґвендолен (глузливо). З радістю можу запевнити вас, що я зроду не бачила лопати. Тож ясно, що ми належимо до зовсім відмінних соціальних сфер.