Розділ «Віяло Леді Віндермір»

Леді Віндермір. Ні, ні!.. (Підводиться.)

Лорд Дарлінґтон. Але так, так – я кохаю вас! Ви для мене найдорожча у світі. Що вам дає ваш чоловік? Нічого. Все, що є в нього, він віддає цій нікчемній жінці, та ще й накинув вам її товариство, затягнув її у ваш дім, щоб зганьбити вас перед усіма. Я ж офірую вам своє життя…

Леді Віндермір. Лорде Дарлінґтон!

Лорд Дарлінґтон…Своє життя – усе своє життя. Беріть його й зробіть із ним усе, що хочете… Я кохаю вас… кохаю так, як нікого в житті не кохав! Відколи я вас уперше побачив, я у вас закохався – закохався палко, сліпо, шалено! Раніш ви не знали про це – тепер ви знаєте! Покиньте цей дім сьогодні ж. Я не казатиму вам, що думка громади нічого не важить, що на думку світу можна махнути рукою, що її можна знехтувати. Все це багато що важить, навіть дуже багато. Але є такі моменти, коли треба вибирати, чи жити своїм власним життям – повно, цілковито, вільно, – а чи животіти в якийсь фальшивий, принизливий, жалюгідний спосіб, як те приписує нам світ, просяклий лицемірством. Для вас такий момент настав зараз. Вибирайте ж! Вибирайте, моя любове!

Леді Віндермір(повільно відстороняючись від лорда Дарлінґтона і дивлячись на нього з переляком в очах). Мені не стає мужності.

Лорд Дарлінґтон (ступаючи слідом за нею). Ні, у вас мужності досить. Попереду може бути шість місяців болю, навіть ганьби, але коли ви скинетесь його прізвища, коли ви переймете моє прізвище, все буде гаразд. Марґерит, моя любове, моя дружино, якою згодом ви станете, – так, моя дружино! Ви знаєте це! Ким ви є нині? Ця жінка посіла те місце, яке по праву належить вам. Ох, та покиньте ж цей дім, покиньте з високо піднесеною головою, з усмішкою на устах, з мужністю в очах! Увесь Лондон знатиме, чому ви так вчинили і хіба хтось такий знайдеться, що звинуватив би вас? Ні, такого не знайдеться. Та якби і знайшовся – яке це має значення? І чим ви завинили? Та й що таке провина? Провина – це коли чоловік покидає власну дружину заради якоїсь безпутниці. Провина – це коли дружина залишається з чоловіком, котрий її безчестить. Ви якось були сказали, що не визнаєте компромісів. Так оце й доведіть свою безкомпромісність. Будьте сміливі! Будьте самі собою!

Леді Віндермір. Я боюся бути сама собою. Хай-но я подумаю. І бодай трохи почекаю! Може ж, мій чоловік повернеться до мене. (Сідає на канапі.)

Лорд Дарлінґтон. І ви примиритеся з ним! Ні, ви не та, якою я вас бачив. Ви така самісінька, як і кожна інша жінка. Ви ладні витерпіти будь-що, аби лиш не зазнати осуду світу, до схвалення якого вам би треба поставитися з презирством. За який тиждень ви вже поїдете з цією жінкою на прогулянку до Гайд-парку. Вона стане вашим постійним гостем… вашою найдорожчою приятелькою. Ви згодитесь на будь-які муки, аби тільки не розірвати цього жахітного зашморгу одним ударом. Ви маєте слушність. У вас немає мужності – зовсім немає.

Леді Віндермір. Ох, дайте мені хвилину подумати. Зараз я не можу вам відповісти. (Нервово проводить долонею по чолу.)

Лорд Дарлінґтон. Відповідь має бути або зараз, або вже ніколи!

Леді Віндермір (зводячись на ноги). Тоді хай буде ніколи. (Пауза.)

Лорд Дарлінґтон. Ви розбиваєте мені серце.

Леді Віндермір. Моє вже розбите. (Знов пауза.)

Лорд Дарлінґтон. Завтра я виїжджаю з Англії. В цю хвилину я бачуся з вами востаннє. Ви ніколи вже не побачите мене. На мить обидва наших життя зустрілися, і наші душі торкнулись одна одної. Вони ніколи вже не зустрінуться і не доторкнуться. Прощавайте, Марґерит. (Виходить.)

Леді Віндермір. Яка я самотня в житті! Яка жахливо самотня!

Музика стихає. З танцювальної зали входять, сміхотливо перемовляючись, герцогиня Бервік і лорд Пейслі. Повертаються також інші гості.

Герцогиня Бервік. Люба Марґерит, я щойно так мило перебалакала з місіс Ерлін! Я шкодую, що була наговорила вам про неї всякої всячини. Якщо ви її запросили, то, звісно, мали на це поважні підстави. Вона дуже приваблива жінка, і погляди її на життя вельми тверезі. Тепер я можу не боятися за бідного Оґастеса: вона мені сказала, що рішуче не схвалює тих, які вступають у шлюб кілька разів. Не можу збагнути, чому люди всяке таке наклепують на неї. Це все ці мої жахні племінниці, дівчата Севіл, – від них тільки й чуєш самі плітки. Та все ж я на вашому місці, моя люба, таки поїхала б до Гомбурга – справді! Вона бо трохи занадто вже зваблива. Але де ж Еґата? Ага, ось і вона. (З тераси входить леді Еґата з містером Гопером.) Містере Гопер, я на вас дуже, дуже сердита. Ви Еґату вивели на терасу, а в неї організм такий тендітний.

Гопер. Винен, визнаю, герцогине. Ми вийшли тільки на хвилинку, а там забалакались.

Герцогиня Бервік. А-а, все про Австралію, гадаю?

Гопер. Так!