Розділ «Віяло Леді Віндермір»

Леді Плімдейл обурено зиркає на містера Дамбі. Лорд Оґастес із букетом у руці прямує до танцювальної зали слідом за місіс Ерлін та лордом Віндерміром.

Леді Плімдейл (до містера Дамбі). Ну ж ви й людина! Жодному вашому слову не можна вірити! Чому ви сказали мені, що не знайомі з нею? І яка потреба у вас була тричі поспіль до неї заходити? Ви не поїдете на цей сніданок – бодай це вам зрозуміло?

Дамбі. Люба моя Лоро, я й не збираюся туди їхати!

Леді Плімдейл. І ви й досі не сказали мені її ім’я. Хто вона така?

Дамбі (покахикуючи й пригладжуючи волосся). Вона – місіс Ерлін.

Леді Плімдейл. Оця жінка!

Дамбі. Так. Саме так до неї всі звертаються.

Леді Плімдейл. Дуж-же цікаво! Страшенно цікаво! Треба як слід її роздивитись. (Підходить до дверей танцювальної зали й заглядає туди.) Я наслухалась про неї такого, що може будь-кого шокувати. Кажуть, вона доводить до розору бідолашного лорда Віндерміра. А леді Віндермір, така ніби добропристойна дама, – ще й запрошує її до себе! Що за чудасія це? Треба бути безголовою добрячкою, щоб утнути таку безголову дурницю! Ні, ви неодмінно мусите поїхати до неї на сніданок у п’ятницю!

Дамбі. Навіщо?

Леді Плімдейл. Бо я хочу, щоб ви взяли з собою мого чоловіка. Він став останніми часами такий уважний до мене, що й несила витерпіти. а ця жінка якраз те, що йому потрібно. Він витанцьовуватиме перед нею на задніх лапках, поки їй не обридне, а я на той час матиму спокій. Запевняю вас, що жінки такого роду вельми пожиточні. Завдяки їм зберігаються чужі шлюби.

Дамбі. Яка ж ви таємнича!

Леді Плімдейл (дивлячись йому просто в обличчя). Вам би теж не завадило таким бути!

Дамбі. А я і є таємничим – тобто сам для себе. Я – єдина на світі істота, яку мені хотілося б спізнати до кінця, але все ніяк не виходить.

Вони проходять до танцювальної зали. З тераси входять Леді Віндермір і лорд Дарлінґтон.

Леді Віндермір. Справді. Її поява тут – щось жахливе й нестерпне. Тепер я розумію ті ваші натяки сьогодні за чаєм. Але чому ви не сказали мені про це прямо? Ви повинні були!

Лорд Дарлінґтон. Я не міг цього зробити! Не годиться, щоб один чоловік говорив про іншого такі речі! Але якби знаття, що він примусить вас запросити її сюди в цей день, то я таки, мабуть, сказав би вам. Бодай цієї образи ви могли б уникнути!

Леді Віндермір. Я її не запрошувала. Це чоловік наполіг, щоб вона приїхала… не зважаючи на моє благання не робити цього… і всупереч моїй волі. Цей дім стає гидким для мене, їй-богу! Я відчуваю, що всі жінки єхидствують з мене, коли бачать, як вона танцює з моїм чоловіком. Що я такого зробила, щоб до мене так ставитись? Я віддала йому все своє життя. Він узяв його… використав… і скалічив!.. Я зганьблена у власних очах, і мені бракує мужності… Я боягузка! (Сідає на канапі.)

Лорд Дарлінґтон. Наскільки я знаю вас, ви не зможете жити з чоловіком, який так до вас ставиться! Та й яке життя у вас може бути з ним? Ви відчуватимете, що він кожної хвилини буде вас обдурювати. Відчуватимете, що кожен йогопогляд облудний, голос його облудний, дотик облудний, пристрасть облудна. Він приходитиме до вас, коли занудиться іншими, і вам доведеться його втішати. Приходитиме до вас, коли в думках залишатиметься з якоюсь іншою особою, і ви будете змушені його приворожувати. Ви станете маскою його справжнього життя, прикриттям для його таємниць.

Леді Віндермір. Як це не жахливо, але ви маєте цілковиту рацію. Тільки ж як мені вибратися з цього? Ви сказали, що будете моїм другом, лорде Дарлінґтон. То скажіть же мені, що я маю робити? Будьте зараз моїм другом!

Лорд Дарлінґтон. Дружба між особами двох статей неможлива. Може бути пристрасть, ворожнеча, обожнення, кохання, але не дружба. Я кохаю вас…