Розділ «Портрет Доріана Ґрея»

– Інакше ви б і не любили його, леді Нарборо, – відповів лорд Генрі. – Жінки люблять нас за наші вади. І коли вад цих достатньо, вони прощають нам усе, навіть наш розум… Боюся, ви ніколи більше не запросите мене на обід, моя люба, однак це все щира правда.

– Авжеж, правда, лорде Генрі. Якби ми, жінки, не любили вас за ваші вади, де б ви всі поділися? Жоден з вас ніколи б не одружився, і всі ви б скніли безталанними одинаками. Щоправда, воно не дуже б і змінило вас. Адже й тепер усі чоловіки живуть, як одинаки, а всі одинаки – як чоловіки.

– Fin de siècle,[170] – пробурмотів лорд Генрі.

– Fin du globe,[171] – підхопила господиня.

– Радше би вже fin du globe, – зітхнув Доріан. – Життя – це велике розчарування.

– Ой, мій любий, не кажіть мені, що ви вичерпали Життя! – вигукнула леді Нарборо, натягаючи рукавички. – Коли людина так каже, значить, це Життя вичерпало її. Одна річ лорд Генрі – він людина зіпсута, або й я – я теж часом би не від того, але ви – ви створені для добра, у вас на виду це написано. Ні, я таки мушу знайти вам дружину. Лорде Генрі, ви не думаєте, що містерові Ґрею слід побратись?

– Я ж раз у раз про це йому й торочу, леді Нарборо, – мовив лорд Генрі з уклоном.

– Отже, нам треба підшукати йому добру партію. Я сьогодні ж пильно прогляну Дебрета[172] і складу список найвідповідніших кандидаток.

– І вкажете вік усіх їх, леді Нарборо? – запитав Доріан.

– Неодмінно, тільки, ясна річ, трохи підкоригувавши. Але спішитися з цим не можна. Я хочу, щоб з вас було, як то кажуть у «Морнінг пост», достойне подружжя і щоб ви обоє були щасливі.

– Які нісеніття плетуть у нас про щасливі сім’ї! – обурився лорд Генрі. – Чоловік може бути щасливий хоч би з якою жінкою, аби лиш він її не кохав.

– Ну й цинік же ви! – скрикнула леді Нарборо, відсунувши назад свій стілець і киваючи леді Рекстон. – Ви повинні незабаром завітати ще раз до мене, лорде Генрі. Ви дієте так збудливо, що куди там ті тонічні засоби, які прописує мені сер Ендрю. Лише скажіть завчасу, кого б вам хотілося побачити в мене. Я вже докладу всіх сил, щоб це було цікаве товариство.

– Мені до вподоби чоловіки з майбутнім, а жінки з минулим, – відповів лорд Генрі. – Тільки боюся – чи не зібралося б у такому разі саме жіноцтво?

– Певно, що так, – засміялася господиня, підводячись із-за столу. – Ой, пробачте, моя люба, – обернулась вона до леді Рекстон, – я й не завважила, що ви ще курите.

– Пусте, леді Нарборо, – я таки справді забагато курю. Треба мені стати стриманішою.

– Ні-ні, не треба, леді Рекстон, – сказав лорд Генрі. – Стримання – нещадна річ. Обмежитись тільки необхідним – це немов задовольнятися звичайною убогою їжею, тоді як дати волю своїм потягам і примхам – це розкошувати на пишному бенкеті.

Леді Рекстон з цікавістю подивилась на нього.

– Завітайте якось при ближчій нагоді до мене, лорде Генрі, – тоді поясните мені це докладніше. Ваша теорія просто захоплює! – промовила вона, випливаючи з їдальні.

– Ну, ви глядіть тут, не бавтеся надто довго політикою та лихослів’ям, – кинула леді Нарборо з порога. – А то як ви скоро не прийдете, ми всі там нагорі ще пересваримось!

Чоловіки засміялися. Містер Чепмен, що сидів край столу, повагом підвівся і перемістивсь на чільне місце. Доріан Ґрей і собі встав і підсів до лорда Генрі. А містер Чепмен заходився просторікувати гучним голосом про хід справ у Палаті громад, беручи на глум своїх супротивників. Час від часу поміж вибухами сміху з уст йому зривалося страшне, як на англійський розум, слово «доктринер», правлячи за дзвінку оздобу його красномовства. Він підносив британський стяг на вежах Думки і пнувся виставити спадкову британську глупоту – він її впевнено йменував «англійським здоровим глуздом» – за справжнє передмур’я Суспільства.