Розділ «Портрет Доріана Ґрея»

Несподівано над майданом бурхнув вітер, у газових ліхтарях заблимало синє полум’я, а голі дерева гойднули чорним цупким гіллям. Здригнувшися з холоду, Доріан повернувся в кімнату і зачинив балконні двері.

Потім він підступив до дверей на сходи і відімкнув їх. На вбитого він навіть не глянув. Доріан відчував головне: не треба заглиблюватись у те, що сталося. Його друг, що намалював отого фатального портрета, винуватця всіх його знегод, вийшов з його життя. Оце й тільки.

На порозі кімнати він згадав про лампу. То був досить цікавий мавританський виріб із темного срібла, інкрустований арабесками з воронованої сталі і усипаний великими камінцями туркусу. Камердинер може поцікавитись, де ділася лампа. Доріан на мить завагався, а тоді вернувся й узяв лампу зі столу. І тут уже не витримав – подивився на мертве тіло. Яке воно нерухоме! Яка жахлива білість його довгих рук! Труп скидався на моторошну воскову фігуру…

Замкнувши за собою двері, Доріан став тихцем спускатися. Дерев’яні східці поскрипували під ним, наче видаючи болісний стогін. Кілька разів він заклякав на місці й чекав. Ні, все спокійно. Це лише відлунок його ходи.

Діставшись до бібліотеки, Доріан помітив у кутку валізку й пальто. Їх треба було десь сховати! Він відімкнув потайну шафу в стіні, де лежало вбрання для його походеньок, і поклав туди художникові речі. Пізніше він любісінько їх спалить. Тоді витягнув годинника. За двадцять хвилин друга.

Він сів і задумався. Щороку – ба навіть чи не щомісяця – в Англії вішають людей за таке. Немов саме повітря під’юджує їх на вбивства! Мабуть, якась кривава зірка занадто наблизилася до землі… А втім, хіба є докази проти нього? Безіл Голворд вийшов з його будинку об одинадцятій годині. Ніхто не бачив, як він сюди повернувся: челядь майже вся в Селбі, камердинер спить… Париж!.. Ну ясно, Безіл нічним поїздом виїхав до Парижа, як і лагодився. Всі знають його затвірницьку вдачу, отож мине добрих кілька місяців, перше ніж зродяться які-небудь підозри. Кілька місяців! Усі сліди можна буде знищити куди раніше.

Раптом йому спала на думку одна річ. Надягнувши хутряне пальто й капелюха, він вийшов у передпокій. Там постояв, прислухаючись до неквапної важкої ходи полісмена вулицею і дивлячись, як промінець його ліхтарика поковзнув по вікну. Затамувавши віддих, він чекав.

Трохи згодом він відсунув засув і обережно вийшов надвір, тихенько замкнувши за собою двері. Потім почав дзвонити. Минуло хвилин п’ять, поки з’явився напівзодягнений і заспаний камердинер.

– Перепрошую, що розбудив вас, Френсісе, – входячи, сказав Доріан. – Я забув свого ключа. Котра зараз година?

Кліпаючи очима, служник глянув на годинника:

– Десята хвилина на третю, сер.

– Десята на третю? Так пізно!.. Вранці розбудите мене о дев’ятій годині. Я маю одну справу.

– Гаразд, сер.

– Хто-небудь заходив увечері?

– Був містер Голворд, сер. Він чекав на вас до одинадцятої години, а тоді пішов, щоб устигнути на поїзд.

– А-а! Шкода, що ми не побачились. Він нічого не переказував?

– Ні, сер, він тільки сказав, що напише вам із Парижа, коли не застане вас сьогодні в клубі.

– Ну що ж, добре, Френсісе. То не забудьте розбудити мене вранці о дев’ятій.

– Не забуду, сер.

Служник рушив по коридору, човгаючи капцями.