Розділ «ХРІНОВЕРТЬ»

Бенні не зомлів. І не зблював. Расті вже накладав на рану стерильну пов'язку, коли пролунав короткий стук у двері й до кімнати зазирнула Джинні Томлінсон.

— Я можу перемовитися з тобою хвильку?

— Не хвилюйся за мене, — сказав Бенні. — Мені зараз гарно, як ото після того, коли довго терпів, а тоді помочився. — Такий собі ґречний чувачок.

— Расті, ходімо до холу? — спитала Джинні. На хлопця вона й оком не скинула.

— Бенні, я скоро повернуся. Сиди спокійно, розслабляйся.

— Без проблем. Прохлаблятимуся.

Расті пішов услід за Джинні.

— Ургентна пора? — спитав він. Позаду Джинні в пронизаній сонцем почекальні сиділа, похмуро втупившись у книжку з ефектною красунею на обкладинці, мати Бенні.

Джинні кивнула.

— На сто дев'ятнадцятому, біля межі з Таркер Міллом. І ще одна аварія, на іншій межі — Моттонській, але я чула, ніби там усі ЗПЧП. — Загиблі під час пригоди. — Зіткнення вантажівки з літаком. Літак намагався приземлитися.

— Ти глузуєш із мене?

Елва Дрейк підняла голову, позирнувши в їхній бік, і знову занурилася в читання книжечки в яскравій паперовій обкладинці. А може, вона просто тупилася в неї, сама тим часом гадаючи, чи підтримуватиме фінансово її чоловік до досягнення Бенні вісімнадцятиріччя.

— Це гарантовано серйозна ситуація, без дурні, — запевнила його Джинні. — Я отримала повідомлення ще й про інші аварії…

— Чудасія.

— … і чоловік на тому шосе, що перетинає межу з Таркером, ще живий. Водій фургона, здається. Кажуть різне. А Твіч чекає.

— Ти закінчиш із хлопцем?

— Авжеж, а ти їдь.

— А доктор Пейберн?

— Він відвідував своїх пацієнтів у меморіальному шпиталі Стівенса. — (То була лікарня, що обслуговувала Норвей і Саут-Періс.) — Уже в дорозі сюди. Рушай, Расті.

Він затримався на хвильку сказати місіс Дрейк, що з Бенні все гаразд. Елва не вельми зраділа цій новині, як йому здалося, але подякувала. Дагі Твічел — Твіч — сидів на бампері старенької машини швидкої допомоги, заміну котрій всіляко уникали купувати Джим Ренні з його товаришами-виборними, і, гріючись на сонечку, курив. У руці він тримав портативну радіостанцію Сі-Бі[60], з якої лунали жваві балачки: голоси, наскакуючи один на інший, підстрибували, мов кукурудзинки на пательні.