Розділ «БЕРИ І ЙДИ ДОДОМУ, ЦЕ ТОБІ БУДЕ ЯК СУКНЯ»

— Не можу претендувати на патент, синку. Всі претензії до Піта Бергерона. Він розповідав про двох лісорубів, що опинилися за фронтом тієї пожежі у Бар Гарборі, коли вогонь над ними пронісся верхом. З ними самими все було окей, але повітря для дихання там стало непридатним. Отже, що вони зробили, так це зірвали ковпачок вентиля на скаті лісовоза й по черзі дихали просто з пиптика, поки вітром не нагнало свіжого повітря. Піт розповідав, вони казали йому, що на смак те повітря з шини було страх яким гидотним, як дохла риба, але саме завдяки йому вони й вижили.

— А чи вистачить однієї шини? — поставила питання Джулія.

— Мусить, але нам не варто довіряти запаскам, якщо це оті аварійні таблетки, котрі придумали тільки для того, щоб на них можна було проїхати миль двадцять по хорошій трасі й не більше.

— У мене не така, — повідомила Джулія. — Ті я терпіти не можу. Я попросила Джонні Карвера обладнати мою машину нормальною шиною, тож він так і зробив. — Вона подивилася в бік міста. — Гадаю, Джонні загинув. І Керрі також.

— Нам краще зняти також ще одне колесо з машини, просто, щоб убезпечитися, — сказав Барбі. — Інструменти у вас є?

Джулія кивнула.

Не так щоб аж надто весело усміхнувся Роммі.

— Я викликаю вас на гонку, доку. Ваш вен проти Джуліїного гібрида.

— Ні, «Пріус» поведу я, — мовила Пайпер. — А ви залишайтеся тут, Роммі. Бо вигляд у вас таки кепський, лайно лайном.

— Нічого собі балачка від проповідниці, — пробурчав Роммі.

— Ви мусили б бути вдячними за те, що я почуваюся ще нівроку бадьоро й можу докинути пару лайливих слів.

Насправді преподобна Ліббі сама мала вигляд далекий від бадьорості, проте Джулія все одно вручила ключі їй. Ніхто тут не виглядав здатним на пиятику з сороміцькими танцями, але Пайпер була в кращій формі за більшість з них; Клер Макклечі була біліша за молоко.

— Окей, — сказав Сем. — Є в нас ще й інша проблемка, але спершу…

— Що? — перебила Лінда. — Яка це ще інша проблемка?

— Не переймайтеся зараз цим. Спершу давайте переженемо сюди наше залізо. Коли бажаєте розпочати?

Расті подивився на пасторку Конгрегаційної церкви Честер Мілла. Пайпер кивнула.

— Прямо зараз, — сказав Расті.

Останні з місцевих жителів тільки дивилися, але не лише вони. На своєму боці Купола разом з Коксом зібралося близько сотні солдатів, вони споглядали на це з німотною увагою, як глядачі на тенісному матчі.

Расті й Пайпер провели гіпервентиляцію біля Купола, навантаживши собі легені якомога більшою кількістю кисню. А тоді, рука в руку, побігли до машин. Діставшись туди, розділились. Пайпер впала на коліно, впустила з руки ключі від «Пріуса», і всі глядачі разом видали стогін.

Відтак вона підняла з трави ключі й знову підхопилась на ноги. Расті вже сидів в «Одіссеї» з працюючим двигуном, коли вона відкрила двері маленького зеленого автомобіля й застрибнула всередину.