Розділ «ПОВСЮДИ КРОВ»

Вона побачила в кінці коридору Джуніора, той притискався до ґрат камери в самому кінці, тієї камери, яку копи іноді називали «Ріц». Він щось горлав, але розібрати було неможливо.

Вона не розмірковувала. І не наказувала Джуніору підняти руки й повернутися. Вона просто зробила два постріли йому в спину. Одна куля ввійшла в праву легеню, а друга пробила серце. Джуніор помер раніше, ніж сповз додолу з обличчям, затиснутим між двома рейками ґрат, і очі йому так сильно відтягнуло вгору, що лице його скидалося на якусь посмертну японську маску.

Позаду трупа Джуніора знайшовся сам Барбара, припалий до тапчана з так ретельно приховуваним там ножем. Ножем, якого йому так і не випало шансу розкрити.

Фредді Дентон ухопив офіцера Генрі Моррісона за плече. Дентон не належав до найприємніших йому особистостей цього вечора й ніколи не належатиме знову. «Та й ніколи він мені не подобався», — скривився подумки Генрі.

Дентон показав рукою:

— Чого це той старий дурень Келверт заходить до поліцейської дільниці?

— Звідки, чорти забирай, мені це знати? — спитав Генрі, тим часом перехоплюючи Донні Барібо, котрий якраз пробігав повз них, викрикуючи якусь безглузду муйню про терористів.

— Гальмуй! — гаркнув Генрі просто в обличчя Донні. — Все скінчилося! Все класно!

Донні підстригав Генрі регулярно, двічі на місяць, впродовж десяти років, переповідаючи одні й ті самі затхлі анекдоти, але зараз він дивився на Генрі, немов на абсолютно незнайому людину. А тоді з силою вирвався і побіг у напрямку Іст-стрит, де містилася його перукарня. Можливо, хотів сховатися там.

— Нічого цивільним робити в поліцейському департаменті цієї ночі, — сказав Фредді.

Припхався засапаний і став поряд із ними Мел Ширлз.

— То чому б тобі не піти та не вигнати його звідти, ти, вбивця? — кинув Генрі. — І цього йолопа можеш з собою забирати. Все одно від вас нічого, збіса, хоча б на цент доброго, тут нема.

— Вона потягнулася вхопити револьвер, — промовив Фредді вперше те, що потім він повторюватиме ще не раз. — І я не збирався її вбивати. Тільки поранити, ну, типу того.

Генрі не мав охоти обговорювати цю тему.

— Ходи туди і скажи старому, щоб ішов звідти геть. Можеш також пересвідчитись, що ніхто не намагався звільнити заарештованих, поки ми тут гасаємо, як стадо курей з відрубаними головами.

У причмелених очах Фредді Дентона щось спалахнуло.

— Арештанти! Меле, ходімо!

Вони вже було вирушили, коли їх змусило завмерти оглушливе, підсилене мегафоном ревіння Генрі за три ярди позаду: «І ЗАХОВАЙТЕ ЗБРОЮ, ВИ, ІДІОТИ».

Фредді виконав наказ мегафонного голосу. Мел теж. Вони перейшли Меморіал-плазу і затупотіли вгору сходами поліцейської дільниці з пістолетами вже в кобурах, що, либонь, було дуже добре для дідуся Норрі.

«Повсюди кров», — подумав Ерні, точно як Джекі. Він задивився на бійню, ошелешений, а потім змусив себе рухатись. Усе розсипалося з диспетчерської стійки, коли об неї вдарився Руп Ліббі. Серед того безладу лежав червоний пластиковий прямокутник, котрий, дай Боже, люди внизу можуть ще використати в ділі.