Розділ «ПОПЕЛИЩЕ»

«Все, — думала вона. — Геть усе».

Крізь коло поліцейських, котрі тепер поливали фасад і північний бік Сімейної аптеки Сендерса, проштовхався Піт Фрімен. Єдино чистими на його обличчі були ті доріжки, де сльози змили кіптяву.

— Джуліє, мені так жаль! — він ледь не голосив. — Ми його майже зупинили… ми вже були погасили вогонь… аби не остання… остання пляшка, що ті курвалі кинули, вона впала просто на газети складені біля дверей і… — Він витер собі обличчя вцілілим рукавом, розмазавши кіптяву. — Мені так збіса жаль!

Вона пригорнула його до себе, немов дитинча, хоча Піт був на шість дюймів вищим за неї і важив на сотню фунтів більше. Вона обняла його, намагаючись не торкатися його обпеченої руки, і спитала:

— Що саме трапилось?

— Запалювальні гранати, — промимрив він. — Цей курваль Барбара.

— Він у в'язниці, Піте.

— Його друзі! Його чортові друзі! Вони це зробили!

— Що? Ти їх бачив?

— Чув, — сказав він, відсторонюючись, щоб подивитися на неї. — Їх важко було не почути. У них був мегафон. Кричали, якщо Дейла Барбару не буде звільнено, вони спалять усе місто. — Він гірко усміхнувся. — Звільнити його? Ми мусимо його повісити! Дайте мені мотузку, і я власноруч це зроблю.

Великий Джим наблизився неспішною, легкою ходою. Пожежа забарвила йому щоки в помаранчевий колір. Усмішка на його обличчі була така широка, що розтягнулася ледь не до вух.

— Ну, і як вам тепер ваш приятель Барбі, Джуліє?

Джулія зробила до нього крок і, видно, щось було таке на її обличчі, бо Великий Джим на крок відступив, немов злякавшись, що вона зараз влупить йому навідліг.

— Це не має ніякого сенсу. Жодного. І ви це добре знаєте.

— О, я гадаю, що має. Якщо ви візьмете за основу ту ідею, що саме Дейл Барбара з його друзями спершу встановили Купол, ви побачите в цьому цілком ясний сенс. Це терористичний акт, простий і однозначний.

— Лайно. Я сама на його боці, що означає: моя газета на його боці. І він це чудово знає.

— Але вони кричали… — почав Піт.

— Так, — обірвала вона, не дивлячись на нього. Її очі не відривалися від освітленого пожежею обличчя Ренні. — Вони кричали, вони кричали, але хто такі збіса ці вони? Спитай у себе, Піте! Спитай у себе: якщо за цим не стоїть Барбі, у котрого нема ніяких мотивів — хто в такому разі має такі мотиви? Хто отримує вигоду, затикаючи в'їдливий рот Джулії Шамвей?

Великий Джим відвернувся й махнув двом офіцерам-новобранцям, у котрих можна було впізнати копів тільки за голубими хустинками, пов'язаними в них на біцепсах. Один з них високий, неповороткий бичок, обличчя якого, незважаючи на його габарити, видавало в нім ще дитину. Другий не міг бути ніким іншим, окрім як Кіл'яном; ця загострена конусом голова промовляла про його походження краще за будь-яку метрику.

— Мікі, Річі. Приберіть цих жінок з місця пригоди.