Розділ «У ЛЬОХУ»

— Джуліє! — голос Пітера Фрімена. — Гадаю, тобі варто прибути сюди. За стійкою сидить Марті Арсенолт, і він мене не пускає. Каже, щоб я почекав десь від-чорта-збоку! Він ніякий не коп, звичайний собі тупий лісоруб, котрий трохи підробляє влітку регулювальником дорожнього руху, але зараз строїть з себе таке цабе велике, як член у Кінг-Конга.

— Піте, в мене тут купа роботи, тож поки…

— Бренда Перкінс мертва. А також Ейнджі Маккейн, і Доді Сендерс…

— Що? — вона підхопилася так стрімко, що перекинувся стілець.

— …і Лестер Коґґінс. Їх було вбито. І, слухай сюди, за ці вбивства заарештовано Дейла Барбару. Він зараз сидить тут у камері, в підвалі.

— Я зараз же буду там.

— От бля, — лайнувся Піт. — Тут іде Енді Сендерс, весь такий збіса заплаканий. Може, мені спробувати взяти в нього коментар або…

— Ні в якому разі, чоловік втратив дочку усього через три дні після того, як втратив дружину. Ми ж не «Нью-Йорк Пост». Я зараз же буду там.

Не чекаючи відповіді, вона обірвала розмову. Спершу вона почувалася доволі спокійною; навіть не забула замкнути редакцію. Та, тільки-но ступила на тротуар, у спеку, під небо, немов закопчене тютюновим димом, куди й подівся її спокій. Джулія побігла.

Джо, Норрі й Бенні судорожно смикались, лежачи в якомусь надто розсіяному світлі сонця на дорозі Чорна Гряда. Згори їх палило надто гарячим жаром. Аж ніяк не схильна до самогубства ворона всілася на телефонному дроті й глипала на них яскравими, розумними очима. Каркнувши один раз, вона змахнула крилами і полетіла геть під цим дивним денним небом.

— Гелловін, — бурмотів Джо.

— Нехай вони перестануть кричати, — стогнав Бенні.

— Сонця нема, — промовила Норрі. Її руки хапали повітря. Вона плакала. — Нема сонця, о Боже мій, тут нема більше сонця.

На вершині Чорної Гряди, у яблуневому саду, з якого було видно весь Честер Мілл, яскраво зблиснув рожево-ліловий вогник.

Він зблискував знову і знову, кожні п'ятнадцять секунд.

Джулія бігом піднялася по сходах поліцейської дільниці, з обличчям, ще запухлим зі сну, з волоссям сторчма на голові. Коли обіч неї вигулькнув Піт, вона помотала головою.

— Краще побудь тут. Я тебе можу покликати, коли вже братиму інтерв'ю.

— Люблю, хто позитивно мислить, але дідька лисого, — сказав Піт. — Невдовзі після Енді, вгадай, кого принесло? — Він показав на «Гаммер», припаркований біля пожежного гідранту.

Біля машини стояли Лінда Еверет і Джекі Веттінгтон, поглинуті розмовою. Обидві жінки виглядали серйозно ошелешеними.

Перше, що вразило Джулію всередині дільниці, це задуха, кондиціонер було вимкнуто, либонь, заради економії пального. Друге — кількість юнаків, котрі там сиділи, між ними й двоє з бозна-скількох братів Кіл'янів — цих неможливо було не впізнати по шнобелях і конічних головах. Вочевидь, усі ці молодики були зайняті заповненням офіційних форм.