Розділ «ПАДАЮТЬ РОЖЕВІ ЗІРКИ»

Пара показала йому великі пальці своїх рукавиць. Позаду них припинився всякий рух. Солдати стояли й дивилися, тримаючи напоготові власні протигази.

— Ну, починаємо, — промовив Кокс. — Барбі, я пропоную вам відвести обох леді щонайменше ярдів на п'ятдесят подалі від…

— Погляньте на зорі, — гукнула Джулія. Голосом тихим, благоговійним. Голову вона задерла вгору і в її обличчі Барбі впізнав ту дитину, котрою вона була тридцять років тому.

Він подивився на небо і побачив Малий Ківш, Велику Ведмедицю, Оріон. Усі на своїх місцях… хоча мутнуваті, не в фокусі й рожевого кольору. Чумацький Шлях перетворився на розсип рожевих кульок жуйки на величному куполі ночі.

— Коксе, — позвав він. — Ви це бачите?

Кокс подивився вгору.

— Що я мушу побачити? Зірки?

— Якими вони вам здаються?

— Ну… дуже яскравими, звісно; в цій місцевості не доводиться говорити про світлове забруднення… — Раптом йому розвиднилося, він клацнув пальцями. — А вам вони які? Чи не змінився в них колір?

— Вони гарні, — промовила Лісса. Широко розплющені очі її сяяли. — Але разом з тим лячні…

— Вони рожеві, — сказала Джулія. — Що сталося?

— Нічого, — зауважив Кокс, але промовив він це якось натужно.

— Що? Зливайте вже, — наполіг Барбі і бездумно додав: — Сер.

— Ми отримали рапорт метеорологів о дев'ятнадцятій нуль-нуль, — сказав Кокс. — Особливу увагу там приділено вітрам. Просто на випадок… ну, просто про всяк випадок. Облишмо це. Швидкі потоки повітря зараз рухаються на захід до Небраски й Канзасу, заглиблюються на південь, а тоді піднімаються вздовж Східного узбережжя. Загалом звичайна картина для кінця жовтня.

— Який стосунок це має до зірок?

— Рухаючись на північ, повітряні маси проходять над багатьма містами і промисловими центрами. Все, що вони назбирали в тих місцевостях, осідає на Куполі, замість того, щоб летіти далі, в Канаду і в Арктику. Цього вже достатньо, щоби утворився свого роду оптичний фільтр. Я певен, ніякої небезпеки він не становить…

— Поки що, — закинула йому Джулія. — А через тиждень, через місяць? Ви будете зі шлангів мити наш повітряний простір на висоті тридцяти тисяч футів[252], коли тут настане темрява?

Кокс не встиг відповісти, як скрикнула Лісса Джеймісон, показуючи на небо. А потім затулила собі рукою обличчя.

Рожеві зірки падали, залишаючи за собою яскраві інверсійні смуги.

— Ще наркозу, — промовила сонно Пайпер, поки Расті слухав їй серце.