Розділ «ВЛИП»

— Мені здається, він так і не назвав нам свого імені, — сказала жінка.

— Ходімо! — хлопчик відпустив руку сестрички, натомість ухопившись за молодицю. — Я хочу пограти в ту іншу гру, про яку ти казала.

Проте голос в нього звучав більш капризно, ніж нетерпляче. Шок середнього ступеню, мабуть. Або якась фізична неміч. Якщо останнє, Расті надіявся, що там щось не страшніше від утоми. Мілл зараз найменше потребував спалаху грипу.

— Вони загубили свою матір, принаймні тимчасово, — пояснила жінка. — Ми ними опікуємося.

— Дуже добре з вашого боку, — сказав Расті щиро. — Синку, в тебе щось болить?

— Ні.

— Горло не болить?

— Ні, — відповів хлопчик на ім'я Ейден. Він вивчав Расті своїми серйозними очима. — А знаєте що? Якщо ми навіть цього року не підемо нікого лякати й кричати «ласощі або каверзи» на Гелловін, мені це байдуже.

— Ейдене Епплтон! — скрикнула дівчинка вкрай шокованим тоном.

Расті трохи здригнувся на своїй лаві, просто не міг стриматись. А тоді усміхнувся.

— Невже? А чому так?

— Бо нас водить мамуня, а мамуня поїхала за купками.

— Він хотів сказати за покупками, — вибачливо пояснила дівчинка на ім'я Аліса.

— Вона поїхала по квасольки, — уточнив Ейден. Він був схожий на маленького дідуся — маленького, занепокоєного дідуся. — Мені ствашно іти на Гелловін без мамуні.

— Ходімо, Каролін, — покликав чоловік. — Нам треба ще…

Расті підвівся з лави.

— Мем, можу я з вами побалакати хвилинку? Тільки підійдіть до мене.

Каролін кинула на нього здивований, насторожений погляд, але зробила пару кроків у тінь голубої ялини.

— У хлопчика не було якихсь судорожних проявів? — запитав її Расті. — Наприклад, чи він не кидав зненацька те, чим радо займався… ну, знаєте, просто стоїть нерухомо якийсь час… або застиглий погляд… плямкання губами…

— Нічого подібного не було, — сказав чоловік, приєднуючись до них.