Розділ «РАКЕТНИЙ УДАР НЕМИНУЧИЙ»

Великий Джим погрозив пальцем молодшому лейтенанту.

— Служба, у Честер Міллі єдиним урядом, який ми визнаємо, є наш власний, і я його офіційний представник, — він обернувся до Рендолфа.

— Пітере, якщо цей хлопець не бажає вимикати сам цю річ, висмикни шнур.

— Я не бачу тут шнура, — відповів Рендолф, переводячи погляд то на Барбі, то на лейтенанта морської піхоти, то на Великого Джима. Він почав пітніти.

— Тоді наступи чоботом на той бісів екран! Просто розтопчи його!

Рендолф зробив крок. Джо, на вигляд наляканий, але рішучий, затулив собою ящик, на якому стояв його ПаверБук. Телефон він так і тримав у руці.

— Не смійте! Це моя приватна власність, і я не порушую ніяких законів!

— Містере Рендолф, відійдіть, — промовив Барбі. — Це наказ. Якщо ви все ще визнаєте уряд країни, в котрій живете, ви мусите його виконувати.

Рендолф озирнувся назад.

— Джиме, може…

— Ніяких може, — обірвав його Великий Джим. — Зараз тільки тут країна, в якій ти живеш. Вирубай той клятий комп'ютер.

Джулія підступила до ПаверБука, вхопила комп'ютер і повернула його так, що камера тепер націлилася на новоприбульців. Кучерики, вибившись із розтріпаної консервативної ділової зачіски «вузликом», прилипли їй до розпашілих щік. У Барбі майнула думка: якою надзвичайно красивою вона зараз виглядає.

— Спитай Норрі, чи їм видно, — гукнула вона Джо.

Усмішка Великого Джима застигла гримасою.

— Жінко, ану перестань!

— Спитай, чи їм видно!

Джо заговорив у телефон. Послухав. Тоді повідомив:

— Видно. Вони бачать містера Ренні й офіцера Рендолфа. Норрі каже, там хочуть знати, що тут у нас трапилося.

Обличчя Рендолфа стало тривожним; у Ренні — розлюченим.

— Хто хоче знати? — запитав Рендолф.