TextBook По дорозі сюди вони заїхали на «Пріусі» Джулії до Джо додому, щоб він узяв свій PowerBook. (Місіс Макклечі змусила Барбі заприсягнути, що він поверне їй сина живим і неушкодженим, і Барбі нічого не залишалося, як дати клятву.) Тепер Джо показував на дорогу.
— Тут?
Барбі прикрив долонями собі обличчя з боків, оцінюючи напрямок на червоне X.
— Трохи лівіше. Ти можеш прорепетирувати, подивитися, як воно буде?
— Йо, — Джо відкрив і ввімкнув PowerBook. Як завжди, миленько прозвучала стартова мелодія фірми «Макінтош», але Барбі подумав, що ніколи в житті перед його очима не поставало більш сюрреалістичного видовища, ніж цей сріблястий комп'ютер із жевріючим екраном посеред дороги Мала Курва з її латаним асфальтом. Це йому здалося перфектним апофеозом трьох попередніх днів.
— Акумулятор свіжий, отже, він мусить працювати щонайменше шість годин, — сказав Джо.
— А чи не перемкнеться він у режим сну? — спитала Джулія.
Джо подарував їй фірмовий погляд типу «мамуню, я вас прошу» й обернувся до Барбі.
— Якщо ракета засмажить мій Про, ви обіцяєте купити мені новий?
— Тобі купить Дядько Сем, — пообіцяв Барбі. — Я власноруч подам вимогу.
— Солодко звучить.
Джо нахилився до ноутбука. Понад екраном у нього було встановлено невеликий сріблястий циліндр. Це, як пояснив йому Джо, нове комп'ютерне чудо, що зветься ай-Сайт[217]. Він поклав пальці на клавіатуру і натиснув ENTER, на екрані вмить висвітилося яскраве зображення Малої Курви. З рівня землі кожна крихітна вибоїна, кожна нерівність дороги виглядала горою. На середньому плані Барбі побачив фігури морпіхів вище колін.
— Є в нього картинка, сер? — спитав один з них.
Барбі підвів голову.
— Скажімо так, морський піхотинцю, якби я був інспектором, ви б зараз виконували віджимання за допомогою підошви мого черевика, встановленого на вашій сраці. У вас подряпина на носку лівого чобота. Це неприпустимо на небойовому чергуванні.
Морпіх опустив очі вниз, собі на чобіт, де дійсно була подряпина. Джулія розсміялася. А Джо ні. Він не відволікався.
— Задуже низько. Міз Шамвей, а чи нема у вас чогось у машині, що ми могли б використати як… — Він показав рукою десь на три фути від рівня дороги.
— Є, — відповіла вона.
— І принесіть, будь ласка, мій рюкзачок, — попросив Джо. Він ще трохи почаклував з комп'ютером і простягнув руку. — Мобільник?
Барбі вручив йому телефон. Джо набрав номер з блискавичною швидкістю. А тоді:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Під куполом » автора Стівен Кінг на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РАКЕТНИЙ УДАР НЕМИНУЧИЙ“ на сторінці 23. Приємного читання.