Розділ «Частина друга»

Але його намір підвестися на ноги так і не здійснився. Він упав назад на подушки й сидів роздратований у мовчанці, аж поки заговорив його брат.

– Схоже на те, – сказав Омар, – що світ, яким ми його знали, перемінився, брате. Те, що було істинним учора, сьогодні вже не істинне.

– І що ти порадиш робити?

– Спершу обміркуймо нові істини й осмислімо їх. Не виключено, що ми знайдемо в цих перемінах якусь вигоду для себе.

На пагорбах виникло якесь занепокоєння, ряди заворушилися, як ворушаться вершини високого очерету, коли між ними проходить лев. Шейхи напружили очі, гукаючи до своїх охоронців і просячи пояснити їм, що там відбувається, але будь-яка відповідь загубилася б в океані звуків. Земля здригнулася від тупотіння сотень тисяч ніг, повітря затремтіло від брязкоту списів об щити, і з густо заповнених пагорбів чорна безліч людей одним голосом зі своїх горлянок проревіла привітання царю.

Шторм вигуків прокотився долиною й завмер у відлуннях від неба та від південних пагорбів. Знову запанували мовчанка й тиша, потім великий військовий човен із п’ятдесятьма веслувальниками на кожному боці відплив від піщаного берега й помчав через зелені води до острова.

Якийсь чоловік вийшов із човна на білий піщаний берег і став сам-один підійматися вгору туди, де сиділи під кроною смоковниці шейхи. Один той факт, що він ішов без ексорту, був знаком зневаги, знаком його сили та невразливості.

На ньому був плащ із леопардової шкіри, а на ногах сандалі, але він не мав на тілі жодної прикраси й не мав зброї. Він стояв, високий і сухорлявий, нависаючи над шейхами, і вони, здавалося, втратили свою значущість перед його велетенським тілом.

Він подивився на них пронизливими жовтими очима хижого птаха, очима, які, здавалося, нишпорили в їхніх душах.

– Я Манатассі, – неголосно повідомив він, але його слова ніби грізно загуркотіли. – Я Чорний Звір.

Вони знали про нього досить, аби не здивуватися, що він вільно заговорив їхньою мовою.

– Я Гасан, шейх Софали, принц Мономатапи й віце-правитель імператора Чана.

– Ви любите жовтий метал, – сказав Манатассі таким тоном, ніби звинувачував, і Гасан був вибитий із рівноваги.

Він закліпав очима й подивився на Омара.

– Так, – підтвердив Омар. – Ми його любимо.

– Я дам вам його стільки, що ви подавитеся, – сказав Манатассі.

Омар облизав губи – то був неусвідомлений вираз жадібності – й усміхнувся.

– То ти маєш багато дорогоцінного металу? – запитав Гасан.

Такий прямий підхід до питань торгівлі був для нього бридкий. Цей чоловік дикун, він не розуміється на тонкощах дипломатії. Проте золото варте певної безтактності в переговорах, а надто в тих кількостях, на які натякнув цей самозваний чорний звір.

– Звідки воно тобі надходить?