Розділ «Частина друга»

– Придивися краще, – наполягала вона, й тоді йому здалося, що її груди стали повнішими й більш випнутими, він помітив, що вони змережані синіми венами під білою шкірою.

– Ну? – запитала Таніт і пробігла долонями вниз по тілу, виокремивши живіт. – А тут? – запитала вона. – Тут щось змінилося? – І надула живіт, зі сміхом дивлячись на нього.

– Ти потовщала, – докірливо сказав їй Гай, повертаючи їй її сміх. – Ти їси забагато.

Таніт похитала головою.

– Те, що я маю тут, святий отче, прийшло мені не через рот.

Сміх поступово завмер у глибинах Гайового горла, й він подивився на неї приголомшеним поглядом.

Гай лежав у темряві, досі ошелешений і приголомшений. Йому здавалося неможливим, щоб одне з тих сімен, які він сіяв так недбало, закоренилося в лоні Таніт. Хіба жриці Астарти не навчені таємних способів уникати такого результату? Ця подія справді дорівнювала землетрусу, штормові чи поразці в битві. Тут необхідно вжити якихось радикальних заходів.

Розум Гая легко перестрибнув на думку про бридких старих відьом, які жили біля гавані й знали, як виправляти такі помилки. Він негайно відкинув таку можливість.

– Ні.

Він заговорив уголос, а тоді прислухався до дихання Таніт, сподіваючись, що не розбудив її. Він почав міркувати, чи не змінити йому свої плани; можливо, не варт удаватися до таких радикальних дій, можливо, йому вдасться організувати відкриття нового святилища десь у далекому закутні держави, й там, не боячись доскіпливих очей і злих язиків, він зможе дочекатися народження сина. Не буде ніякої складності в тому, щоб знайти жінку, якій він зможе довірити виховання дитини. Існувало чимало ветеранів його легіону, людей, покалічених у битвах, які тепер живуть простим життям в одному з маєтків Гая. Ті чоловіки мають плодоносних жінок, чиї груди завжди повні, й для них не проблема вигодувати ще одне немовля.

Вони зможуть навідувати свого сина настільки часто, наскільки виникатиме в них нагода. Він уже уявляв собі, яке то буде щастя, скільки сміху, уявляв, як його син із круглим животиком булькає і дриґає ніжками під яскравим сонцем.

Гай обережно засунув руку під укривала, обережно примостив її на голий живіт Таніт і почав досліджувати його.

– Ти ще нічого не можеш відчути, – тихо мовила Таніт й обернулася, щоб обняти його. Вона прошепотіла в його бороду: – Я не робила того, чого навчала мене жриця. Я вчинила неправильно, чи не так? Ти сердитий на мене, мій володарю?

– Ні, – сказав Гай. – Я дуже задоволений тобою.

– Я так і думала, – тихо засміялася Таніт і пригорнулася до нього, а тоді сказала сонним голосом: – Я хотіла сказати, ти будеш задоволений, коли звикнеш до цієї думки.

Стукіт і крики розбудили їх обох, і Гай схопив сокиру з грифами раніше, ніж прокинувся. Коли перша паніка заспокоїлася й домашні раби завдяки власним крикам і крикам у відповідь переконалися, що нічну тривогу підняли солдати з царської охорони, Гай відклав сокиру й запалив ще одну лампу.

– Святий отче, – постукав у двері спальні один із рабів його особистої обслуги.

– Що там таке?

– Охоронець царя. Великий Лев не може заснути. Він наказує, щоб ти взяв свою лютню й прийшов до нього.

Гай сів на краю кушетки й тихо, але сердито вилаявся, зануривши пальці в бороду та у волосся, намагаючись прогнати сон зі своїх очей.