Розділ «Частина друга»

Сонячний Птах

Вартовий, що стояв на камені, злегка обернув голову й показав підборіддям угору по ущелині, й Манатассі пішов далі.

Він піднявся вгору вузькими сходами, які підіймалися по чорній скелі поруч із водоспадом, і, коли Манатассі вийшов на вершину, там його чекали озброєні й мовчазні люди. Вони пішли за ним позаду й по обидва боки, коли він рушив єдиною стежкою крізь густий ліс, який накривав гребінь гори.

Дим від печей указував дорогу Манатассі, й він нарешті вийшов до природного амфітеатру в скелях, такої собі улоговини завширшки в сотню кроків, де Зингала удосконалював своє мистецтво з обробітку заліза.

Старий майстер стояв біля одного з горнів, наповнюючи рудою його черево, кожен шматок такої руди він ретельно відбирав. Його учні шанобливо стояли кружком, готові докинути поверх руди вапняк і деревне вугілля.

Зингала випростався від своєї праці й ухопився руками за зболені м’язи спини, дивлячись на високого незнайомця та його ескорт, що увійшли до заглибини. Було щось знайоме в ході того чоловіка, в тому, як він тримав свої плечі, в його нахиленій голові, й Зингала спохмурнів. Він опустив руки по боках і невпевнено зачовгав ногами, коли риси того чоловіка доторкнулися до його глибокої пам’яті. Незнайомець зупинився перед ним і втупив погляд в обличчя Зингали – погляд своїх жовтих лютих очей, яким годі чинити опір. Коваль швидко подивився вниз на ноги незнайомця й побачив глибоку розколину між великим пальцем та всіма іншими. Зингала зойкнув і впав обличчям на землю. Він узяв одну з деформованих ніг Манатассі й поставив її на свою підбиту сивиною голову.

– Наказуй мені! – вигукнув він. – Наказуй мені, Манатассі, Великий Чорний Звір, Грім Небесний!

Інші почули ім’я, й усі попадали на землю, наче скошені блискавкою.

– Наказуй нам! – вигукнули вони. – Наказуй нам, Чорний Бик тисячі корів.

Манатассі подивився на гурт вигнанців, що повзали в нього під ногами, й заговорив, не підвищуючи тону, але голосом, який проник у серце кожного з них:

– Я дам вам лише один наказ – ПІДКОРЯЙТЕСЯ!

Горн був зроблений у формі черева вагітної жінки, а вхід мав форму її піхви між розчепіреними стегнами, виліпленими з глини.

Щоб запліднити розплавлену руду, Зингала встромив в отвір піхви оленячий ріг міхів. Насадка з оленячого рога була виготовлена у формі фалоса, й робота виконувалася у суворій ритуальній послідовності, тоді як підмайстри співали пісню народження, а Зингала у шкіряному фартусі обливався потом і трудився, як повитуха, роздимаючи шкіряні міхи.

Коли нарешті витягли глиняну заглушку й розтоплений метал витік вогняним струменем у піщані форми, пролунав шепіт полегкості та привітань від тих, котрі спостерігали.

Користуючись ковадлом із бурого залізняка й набором спеціальних молотків, Зингала викував лев’ячу лапу з п’ятьма масивними кігтями з твердого металу. Він обточив її, відшліфував і відполірував, а потім знову нагрів і загартував у крові леопарда та в жирі гіпопотама.

Один із досвідчених майстрів чинбарної справи спорудив гніздо із зеленої шкіри слона й підлаштував його під обрубок правої руки Манатассі. Лапа із залізними кігтями була надійно прилаштована в шкіряному гнізді, а коли гніздо пристебнули до обрубка руки Манатассі, то він здобув собі страхітливу передню кінцівку.

Кані, верховний правитель венді й марнославний єдинокровний брат Манатассі, лежав на своїй коханці, коли залізні кігті зірвали половину його черепа. Дівчина під ним зойкнула й утратила з переляку тяму.

Сондала, цар бутелезі, мав багато підлеглих, велику кількість худоби, мало землі, придатної для пасовищ, і ще менше води, щоб допомогти своїм людям і коровам пережити сухий сезон.

То був маленький жилавий чоловічок, зі швидкими нервовими очима й завжди готовою усмішкою. З усіх племен, що оселилися понад великою річкою, його народ останнім прийшов із півночі й тепер був затиснутий між могутнім племенем венді з одного боку й довгобородими та брунатношкірими дравами в білих одіннях – із другого. Він мав характер, схильний до розпачу, готовий прислухатися обома вухами до будь-якої пропозиції.

Він сидів біля вогню й метав швидкі погляди на сухорлявого богоподібного чоловіка, що перебував у протилежному від нього кінці хатини, – царя з понівеченим обличчям, пташиними ногами й пазуристою залізною лапою замість руки.

– Ти маєш дванадцять полків, по дві тисячі людей у кожному, – сказав йому Манатассі. – Ти маєш п’ять квітників дівчат по п’ять тисяч людей у кожному. Ти маєш, згідно з останнім підрахунком, сто двадцять сім тисяч голів худоби – биків, корів, телят і волів.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сонячний Птах» автора Вілбур Сміт на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга“ на сторінці 90. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи