Розділ «Частина друга»

Понад головами своїх людей він міг бачити прикрашені перами шоломи ворога. Їхні мечі й сокири здіймалися в одному врочистому ритмі, й, опинившись перед ними, його люди кидали зброю, оберталися до ворога спиною й намагалися пропхатися крізь збиті докупи тіла товаришів. Тиск неухильно наростав, розчавлюючи задні ряди й невпинно посуваючи їх назад, до річки.

Понад головами тих, хто атакував, лучники та метальники списів обсипали дощем стріл та дротиків центр Тимонового війська, але воно було так щільно спаковане, що мертві люди не могли впасти на землю, а стояли, підтримувані ворухливими тілами сусідів.

Галери нечутно підкралися до самого берега, і тепер лучники з їхніх високих башт обсипали стрілами тил армії Тимона. Берег почав обвалюватися під розпачливим натиском багатьох тіл – і живі та мертві ковзали й падали у швидкі води.

Незабаром колір води змінився від зеленого до коричневого, а потім до яскраво-червоного кольору крові.

– Річка крові, святосте, – зауважив командир галери недбалим тоном. – Я чув, як про такі річки співали поети, але вперше побачив це на власні очі.

Гай кивнув йому головою, не відповідаючи. Він бачив, що битва досягла стану рівноваги. Натиск, який когорти Бекмора могли здійснити навіть за допомогою когорт Маґона, був недостатній, щоб посунути супротивника бодай на один ярд. Незабаром цей тиск має послабитися, бо сокирники вже стомилися. Коли це станеться, армія рабів вихопиться назовні, наче відпущена тятива лука. Треба зовсім небагато підсилити натиск, щоб скинути рабів у річку, але такий натиск потрібен у кілька наступних хвилин.

Гай нетерпляче промурмотів:

– Ну ж бо, Бекморе, чи, може, тебе засліпило видовище крові? Чи жадоба битви затьмарила твій розум? Зараз твоя хвилина, але вона минає!

І Гай стривожено закрокував дерев’яною палубою. Для нього було абсолютно зрозуміло, що саме треба зробити, й він не міг оговтатися від подиву, що інші цього не бачать.

– Ну ж бо, Бекморе, починай! – благав він і відразу ж радісно пробурчав, відчувши неймовірну полегкість: – Ні на мить не раніше, ніж треба.

Бекмор повів в атаку бойових слонів на рештки армії Тимона. Із трубними криками та гучним виттям величезні тварини пішли по живих тілах, топчучи їх ногами, підхоплюючи хоботами людей й підкидаючи їх до неба. Нажаханий крик розпачу вихопився з десятьох тисяч горлянок, й армія Тимона кинулася у воду.

– Час! – викрикнув Гай, і галери рвонулися до берега.

Вони причалили водночас, і з них вистрибнули на берег чотириста важких сокирників під проводом Гая Бен-Амона.

Його люди намагалися триматися біля нього. Бо в Шостому легіоні почесне місце в битві – це місце поруч із верховним жерцем. Але сокира з грифами так швидко прорубувалася вперед, що встигнути за нею було нелегко.

– За Ваала!

І вони пожинали такий щедрий урожай, що земля під їхніми ногами перетворилася на криваву багнюку, а вода в річці забарвилася в темно-червоний колір.

Посеред скупчення чорних тіл Гай побачив Тимона. Шок, який він пережив, на секунду вповільнив рух його зброї, і спис дістався до нього, вдаривши його в ребра. Гай убив списника недбалим ударом, спрямованим назад, потім став прорубуватися крізь затиснуті тіла до Тимона. То була важка робота, й Тимон відступав перед ним до річкового берега.

– Тимоне! – в розпачі вигукнув Гай, і жахливі задимлені жовті очі обернулися до нього й витримали його погляд.

То були очі леопарда, спійманого в пастку, жорстокі й невблаганні.

– Я викликаю тебе на битву! – гукнув Гай. – Бийся зі мною!