Розділ «Частина друга»

– Таніт! Таніт!

Коли він підвівся, щоб піти, Ланнон розлютувався, тягнучи його назад за поли туніки.

– Ти не підеш звідси на своїх ногах, Сокирнику! Ти заслуговуєш на те, щоб сьогодні тебе віднесли на твоє ложе. Залишайся, я викликаю тебе на змагання чашами з вином.

Гай відхилив виклик, сміючись і хитаючи головою.

– Мені вистачить й одного виклику на день, мій володарю! Благаю тебе!

Надворі ніч була тиха й небо світилося зорями. Денна спека змінилася вечірньою прохолодою, й відчуття нічного вітру на обличчі нагадало йому доторк шовковистого волосся Таніт до його щоки.

– Астарто! – Богиня піднялася з долини, золотий диск її обличчя освітив землю м’яким сяйвом. – Матінко землі, я дякую тобі, – прошепотів Гай і відчув, як сльози щастя потекли йому з очей.

Він пішов через табір до свого намету, таємно обіймаючи тепло свого кохання.

– Таніт, – шепотів він. – Таніт!

Він ішов крізь тіні, аж поки помітив якийсь рух у темряві й зупинився. Біля одного з багать, на яких готували їжу, присіла навпочіпки жінка-рабиня, яка крутила жорна, розмелюючи зерно для коржиків.

Світло від багаття впало на її симпатичне обличчя й освітило темну шкіру її сильних рук. То була нянька Селена.

Гай хотів уже піти далі, коли дівчина-рабиня підняла очікувальний погляд. Із темряви до неї підійшов чоловік, й обличчя дівчини освітилося таким обожнюванням, такою любов’ю, яка не знає сорому, що Гай відчув, як його серце полинуло до неї.

Чоловік ступив у світло від багаття, і Гаю вистачило одного погляду на його могутнє тіло й округлий голий череп, щоб упізнати Тимона.

Селена підхопилася на ноги й швидко підійшла привітати Тимона. Вони обнюхували одне одного в дивному любовному привітанні, характерному для поган, міцно обнявшись. Гай ніжно всміхнувся, відчуваючи теплу приязнь, яку один закоханий почуває до всіх інших закоханих.

Тимон відсунувся від дівчини, тримаючи її на відстані простягненої руки й тихо заговорив. Гай не міг розчути слова. Він чув лише тихе звучання могутнього голосу Тимона й бачив, як дівчина ствердно киває йому головою.

Тимон покинув її й зник між наметами. Селена повернулася до жорен і наповнила шкіряну торбину борошном із перемеленого зерна, потім покрадьки озирнулася довкола й пішла в темряву слідом за Тимоном. Гай дивився, як вона йде й усміхався.

– Я мушу поговорити з Ланноном, – сказав собі він. – Я зможу поєднати цих двох у шлюбі.

У своєму наметі Гай узяв золотий сувій і розстелив його на дошці, яку використовував для письма. Він пристосував гніт у лампі, узяв свій інструмент, яким шкрябав на золотій пластині, й почав писати поему, присвячену Таніт.

«Її волосся чорне і м’яке, як дим від папірусних вогнищ, розкладених на великому озері», – написав він, і випадок між Тимоном і Селеною був забутий.

Почуття виснаження опанувало його незабаром після півночі, й він упав обличчям на дошку, на якій писав, і заснув, притиснувшись щокою до любовної поеми, присвяченої Таніт і записаної на золотому сувої. Вогник у лампі задимів, ослаб і погас.