Розділ «Частина друга»

Ланнон усміхнувся й відступив убік.

Двічі протягом полудня невеличкі стада слонів проминали їх, рухаючись угору крутосхилом між деревами. Щоразу Гай хитав головою, дивлячись на Задала, й дозволяв їм пройти, бо там були самиці зі слоненятами та ще не зовсім дорослі самці.

День хилився до кінця, і Гая опанувало не вельми приємне відчуття полегкості, змішане з відчуттям вини. Можливо, боги ухвалили рішення на його користь і не намагатимуться піддавати його випробуванню.

Залишилася одна година світлого дня. Гай і Задал спокійно сиділи біля стежки, ховаючись за густим гіллям мавпячої яблуні, що низько звисало з дерева.

Гній висох на їхніх тілах, і тепер шкіра в Гая неприємно свербіла. Він сидів, поклавши сокиру з грифами собі на коліна, й дивився на стежку, сподіваючись, що ніхто не з’явиться на ній до смеркання й він зможе відмовитися від цієї божевільної пригоди, на яку його штовхнули честь і поспіх. «Дивно, як бездіяльність затьмарює навіть найпалкіші пристрасті», – подумав Гай і криво посміхнувся, погладжуючи держак своєї сокири.

Він побачив рух унизу пагорба, рух великого сірого тіла, схожий на дим між деревами, й відчув, як його шкіра стала гусячою. Задал також усе побачив, він припинив метушливі рухи й закляк поруч із Гаєм.

Вони чекали, й несподівано два слони вийшли з-під дерев. Два великі старі самці з важкими іклами легко підіймалися схилом. Вони були на відстані ста кроків один від одного, ця відстань розділяла їх на стежці, й у їхній ході була та настороженість і відчуття мети, які остерегли Гая, що вони недавно стривожені, а може, й поранені мисливцями в долині.

– Ми візьмемо цих двох, – прошепотів Гай. – Якого ти обираєш?

Задал мовчав протягом хвилини, дивлячись на самців досвідченим оком. Перший слон був старший, й одне з його ікл обламалося біля самої губи. Він був худіший і сухорлявіший, ніж його товариш, а те, що він ішов попереду, вказувало на його більший досвід, більшу настороженість, і зламане ікло свідчило, що він підступніший, а його темперамент менш передбачуваний.

– Другого, – прошепотів Задал, і Гай кивнув головою.

Він чекав саме такої відповіді.

– Зараз я відійду назад. Ми спробуємо напасти на них водночас.

Гай покинув притулок під гіллям і пішов назад стежкою, збільшуючи відстань із Задалом приблизно до такої, яка розділяла слонів.

Гай заховався за кущиком жорсткої трави, поряд зі стежкою, й озирнувся назад. Слони неухильно наближалися. Перший самець проминув схованку Задала й побіг далі, Гай побачив, що відстань між двома слонами зменшилася. Слон Задала дістанеться до нього раніше, ніж слон Гая порівняється з кущиком трави, за яким він лежав.

Якщо один із мисливців атакує завчасно, другий слон буде стривожений, й небезпека для другого мисливця збільшиться в багато разів. Гай знав, що він не може покладатися на стриманість Задала. Цей чоловік думатиме лише про власний інтерес.

Коли ця думка прийшла до нього, він побачив, як Задал покинув свою схованку за гіллям дерев і мовчки вибіг на стежку позаду другого слона. Гаїв слон був за півсотні кроків від того місця, де лежав жрець, і біг прямо на нього.

Задал переслідував свого слона й біг майже впритул за ним. На мить Гай відчув захват перед ним. Можливо, він його недооцінив. Можливо, Задал бігтиме за другим слоном, не нападаючи на нього, поки Гай стане в позицію.

Потім Гай побачив, як сокира начальника полювання піднялася вгору й зблиснула в найвищій точці своєї траєкторії; вона ще раз зблиснула, падаючи вниз, і Гай переключив усю свою увагу на того слона, який наближався до нього.

Пролунав зойк болю й тривоги, коли вдарила сокира Задала, й слон Гая кинувся бігти на повну швидкість. Він мчав прямо на нього, аж поки заповнив усе поле зору Гая, тварина, не менш велика, аніж земля, якою вона бігла.

Коли Гай піднявся зі своєї схованки, він знав, що має лише кілька секунд, протягом яких може вдарити. Потім слон буде далеко від нього.